— Цікаво.
— Безперечно. Зараз я думаю відпочити місяця півтора, а там займусь знов цим літаком. Мені думається, що коли інженери допоможуть, то наступної весни я перекрию свій рекорд не менш як хвилин на сорок п’ять.
Після сніданку, розпрощавшись з Шелемехою, я поїхав до редакції домовитися про свої перші завдання.
Черняка застав трохи кислим. Він признався, що не виспався після вчорашнього вечора.
— Ти на кілька днів затримайся у нас. Підождемо, що там з’ясується з проектом Макаренка. А поки що ось тобі цікава тема. Візьми яку-небудь з лабораторій науково-дослідного інституту будівельних матеріалів та будівельної техніки.
— Це академіка Саклатвали?
— Так. Він керує цим інститутом.
— Я охоче взяв би лабораторію металів.
— Не заперечую. Приготуй папірець від редакції, я підпишу, і рушай туди.
Я поспішив до друкарської машинки. Там мене побачив Догадов, приязно привітався, як із давнім знайомим, і сповістив, що бачив листа на моє ім’я, якого тільки-но приніс до редакції листоноша. Догадов зараз же побіг у кімнату до секретаря і приніс відтіля листа. В конверті було запрошення від професора Довгалюка відвідати його сьогодні ввечері, бо саме сьогодні до нього збираються кілька друзів на склянку чаю.
— Дуже вам вдячний, — подякував я Догадову. — Це запрошення на вечір фантазії.
— Що то за вечір? — зацікавився він.
Коли я пояснив йому, він почав просити взяти його з собою. Я радий був би задовольнити прохання, але не знав, як подивиться на це професор.
— Знаєте що, — сказав я своєму колезі, — я дзенькну телефоном до Шелемехи і спитаю, чи це зручно. Краща буде, якщо він вас приведе туди. Я ж бо людина зовсім нова і, мабуть, не цікава для Довгалюка.
Догадов погодився. Скориставшись телефоном, що стояв біля мене, я за хвилину розмовляв із Станіславом. Льотчик відповів, що приводити нового гостя до професора справа делікатна. Він не хоче зловживати своєю настирливістю, але обіцяв поговорити з Аркадієм Михайловичем, щоб той запросив Догадова на один із наступних вечорів.
— А чому це так несподівано? — спитав я Станіслава. — Учора ж професор нічого не говорив.
— Він сьогодні дзвонив мені, тільки-но ти пішов, і просив обов’язково відвідати його ввечері. Це, власне, заради моєї недостойної персони, бо завтра я все ж таки їду.
— А хто там іще буде?
— Не знаю. Ти, я, Ліда, а хто ще-невідомо. Тільки не спізнюйся, професор цього не любить.
— Гаразд.
І я повісив трубку.
— Ну що? — спитав Догадов.
Я переказав йому пояснення І обіцянку Шелемехи.
— Шкода, — розчаровано промовив він, — тішу себе надією, що льотчик замовить за мене слово і я ще попаду туди.
Мені самому було жаль колегу, бо я бачив, що йому дуже хотілося попасти на той вечір.
— А хто там іще буде? — зацікавився він.
— Шелемеха не знає. Сестра його буде.
— Ліда Шелемеха? — швидко спитав Догадов.
— Так. А ви її знаєте?
— Колись бачив. — І він одійшов від мене. “Може, це він?” раптом запала мені в голову нова підозра.
Мушу признатися, що разом з цим у мене враз ворухнулася недоброзичливість до молодого чоловіка. Але я переміг це досадне почуття.
Через годину з листом, якого підписав Черняк, я їхав в інститут до академіка Саклатвали.
ВЕЧІР ФАНТАЗІЇ
Аркадій Михайлович Довгалюк займав маленьку квартиру на п’ятому поверсі, під самісіньким дахом. Двері мені відчинив сам професор. Він одразу ж запросив мене на солярій,[4] де вже були гості.
Опинившись на даху, я мимоволі здивувався, побачивши там сад-квітник. В центрі здіймалася клумба, засаджена резедою, матіолою, тютюном. Навколо в діжках стояли пальми, а поруч них — звичайнісінькі вишні та кущі ліщини. Трохи далі примостилися кілька ялинок. Під тими деревами були поставлені стіл та стільці. Все це освітлювала електрична лампочка під темним абажуром
Біля клумби стояло двоє людей. Я впізнав інженерів Самборського та Макаренка.
— Як вам тут подобається? — спитав Самборський, подаючи руку.
— Надзвичайно подобається. Давно росте цей сад?
— Уже десять років. Так, Ярослав? Самборський глянув на Макаренка.
— Яв цьому дендрарії вперше, — сказав Макаренко. — Професор влаштував його після того, як я виїхав з нашого міста. Колись ми збирались на квартирі у Аркадія Михайловича або в Палаці піонерів.