— Якщо бачив, то чому ж не рятував? — глузували інші. — Теж друг знайшовся!
Мікас щось промимрив собі під носа і поплентав до парти.
Цей останній день навчального року був дуже радісний для Гедрюса і нещасливий для Мікаса. Він так чекав Гедрюса, бо ж не мав ближчого приятеля і не було з ким гратися. (А ще додамо — не було в кого списувати задачі та диктанти).
Одним словом, і весна не була весною. А тут прийшов Гедрюс та й відвернувся від нього… Хіба ж він не знає, що й Мікас на тій пожежі теж попотрудився: і воду тягав з озера, і відносив речі, які викидали з хати. Мікас може навіть дірку в козирку показати, ту, що іскра випалила. А скільки разів він ходив до Расуте довідатися, як там Гедрюс, коли повернеться, і все просив передати вітання од Мікаса Розбійника…
— Свиня! — просичав Мікас, коли Гедрюс сів поруч з ним.
А той, запишавшись, і не глянув на нього.
— Між нами все кінчено! — сказав Мікас, устаючи, коли вчителька ввійшла до класу.
— Ну й добре! — кинув Гедрюс і аж шию витягнув, щоб учителька його якнайшвидше побачила.
Побачила, — як тут не побачити такого, в окулярах… Запитала, як він себе почуває, і знову розповіла про пожежу, хоч усі й так уже все знали, і похвалила Гедрюса.
А в Гедрюса від щастя аж окуляри запотіли — тре, тре їх носовичком, — наче директор перед уроком. Дарма що Гедрюс майже три тижні не ходив до школи і що навіть Мікас знав більше за нього, вчителька, звичайно, на другий рік його не залишила.
— Гедрюс був добрий третьокласник, — сказала вчителька, — будемо сподіватися, що він не підведе нас і в четвертому класі. А його товаришеві, Мікасові, доведеться ще тижнів зо два повчитись. І з письмової у нього двійка, і з арифметики щось подібне. Тому вважати його учнем четвертого класу поки що не будемо.
— Мікас Розбійник плаче, — прошепотіла котрась дівчинка.
— Він не розбійник, він — ледар, — сказала вчителька.
Мікас скривився ще жалісніше, а по його веснянкуватому обличчю покотилися сльози, як горох.
Тепер Гедрюсові стало шкода Розбійника, але він не знав, чим і як його втішити. Надто вже Гедрюса розхвалили, а Мікаса принизили. І коли той, майже по землі волочачи портфель, плентався додому, Гедрюс наздогнав його і якось невдало завів розмову:
— Гей, Розбійнику! Чого це ти такий надутий?
— Ти сам надутий. Іди геть і не теліпайся за мною.
Гедрюс ладен був витерпіти усі Мікасові образи, аби лишень помиритися з ним і знову дружити. Але йти мовчки було якось незручно, і він сказав:
— Де захочу, там і ходитиму. Ти мені не заборониш.
— Відкіля це такий принц узявся?.. Начепив окуляри і дметься, мов жаба на лопуху.
— А чом же мені не дутися. Та ще перед таким ледарем та плаксою!
— Заплачеш і ти, коли наступатимеш мені на п'яти.
Гедрюс узяв та й наступив на п'яту, жартуючи, звісно, бо не знав, як відповісти. А Мікас раптом обернувся і замахнувся на Гедрюса портфелем.
— Ну, ну! Лише попробуй!.. Двійки розсиплеш! — кинув Гедрюс.
Та Мікасові було не до жартів, і він урепіжив Гедрюса портфелем по голові.
— Ось тобі! Може, ще хочеш?
Коли б не так заболіла рана, що зовсім недавно загоїлася, то Гедрюс і не подумав би давати здачі… Спочатку вони билися портфелями; та коли Гедрюс побачив, що з Мікасового портфеля ллється чорнило прямо на його новий піджак, він геть ошалів, кинувся на Мікаса з кулаками і повалив його на землю.
— Тук-тук-тук-тук-тук! — телеграфував дятел усім лісним звірятам, птахам та гномам. — Те-ле-гра-ма Лемтуріса. Всім! Всім! Всім! Побилися двоє вірних друзів. Куйте, зозулі, свистіть, дрозди! Може, вони почують вас і схаменуться. Всім! Всім! Всім! Цвітіть, квіти, пурхайте, метелики!
Бджоли, розносьте медовий запах!..
Але забіяки не чули ані кування зозуль, ані щебету птахів, не бачили вони ані квітів, ані метеликів… Мікас учепився Гедрюсові за шию, потім схопив його окуляри і шпурнув у кущі.
Почувши цей гармидер, у торішньому листі під ліщиною завчасно прокинувся їжак.
— Пих-пих-пих!.. Що тут діється? Що тут трапилося? Що це мені впало на спину? — їжак пошморгав своїм носиком і відчув незнайомий запах. — Що робити, чи тікати, чи в клубочок згорнутися? — Глипнув із-під своїх колючок в один бік, у другий — нікого немає — і пошелестів листям у гущавину.
— І ки-ки-ки!.. — засміялася дрімлюга: вона вперше в житті побачила їжака з окулярами на спині.
Загін Лемтуріса
Ця бійка, як і всяка колотнеча на світі, була дурна і непотрібна. Хлопці наштурхали один одного, подряпалися, забруднили святкову одежу й розійшлися лютими ворогами. А Гедрюс ще й окуляри згубив, без яких не міг побачити ані мурашок, ані ягід, ані грибів, що хитро причаїлися між травою та мохом. Він повзав на колінах, розгрібав мох, нишпорив у ліщині, а окуляри, як ви уже знаєте, поблискували собі в їжака на спині, і дрімлюга помирала зо сміху.