Выбрать главу

— Звісно, знак є,— ствердив Гандальф. — Я сам накреслив його на дверях. Ви просили мене знайти чотирнадцятого для цієї подорожі, і я вибрав пана Злоткінса. Хай-но хто з вас посміє сказати, що я вибрав не того чоловіка чи не той дім, — тоді можете зупинитися на числі 13 і зазнати якого хочете лиха чи вернутися назад — добувати вугілля.

І чарівник так зиркнув на Глоїна, аж той втиснувся у своє крісло, а коли Більбо розтулив рота щось запитати, обернувся і так насупився на нього, так наставив свої кущуваті брови, що гобіт стулив рота, клацнувши зубами.

— Отак і треба, — мовив Гандальф. — Припинімо суперечки. Я вибрав пана Злоткінса, і це має задовольняти всіх вас. Коли я кажу, що він Викрадач, то Викрадач він і є чи ним стане, як приспіє час. У ньому таїться куди більше, ніж ви можете здогадуватися, і набагато більше, ніж він сам про себе знає. Може, ви всі ще доживете до того, що дякуватимете мені. А тепер, Більбо, мій хлопче, принеси-но лампу, та пролиймо трохи світла на ось це!

При світлі великої лампи з червоним дашком він розгорнув на столі карту — не карту, а швидше шмат пергаменту.

— Зробив її твій, Торіне, прадід, — сказав чарівник у відповідь на схвильовані запитання гномів. — Це план Самітної гори.

— Навряд чи ця штука нам дуже допоможе, — розчаровано протяг Торін, кинувши погляд на карту. — Я досить добре пам'ятаю нашу гору і землі навколо неї. І я знаю, де Чорний ліс, де Сухе пустище, на якому виводяться дракони.

— На горі намальований червоний дракон, — докинув Балін, — але ми й без цього легко його знайдемо, якщо взагалі дістанемося туди.

— Тут є одна річ, якої ви не помітили, — зауважив чарівник. — Це — таємний вхід. Бачите оту руну[2] на західному схилі й руку, що показує на неї від інших рун? Так позначено прихований прохід до нижніх зал.

— Може, той вхід і був колись таємним, — міркував далі Торін, — але звідки нам знати, чи й досі він лишається таємним? Старий Смауг прожив там досить довго, щоб вивідати геть усе, що можна знати про ті печери.

— Хоч би й знав, то вже давно-давно мав би забути, як користуватися тим входом.

— Чому ж?

— Бо вхід надто малий. П'ять футів[3] заввишки і «троє можуть увійти попліч», як кажуть руни, але Смауг не проліз би в таку дірку навіть замолоду — а де вже йому тепер, пожерши стільки дівчат з долини.

— Як на мене, то це здоровенна нора! — писнув Більбо, що не знав нічого про драконів, а все про гобітівські нори. Він знову зацікавився і захвилювався, аж забув, що треба тримати язика за зубами. Він любив карти, і в передпокої у нього висіла велика Карта навколишньої місцевості з усіма його улюбленими стежками, позначеними червоним чорнилом.

— Як можна таємницю таких великих дверей вберегти від усіх сторонніх, не кажучи вже про дракона? — спитав він. Золотко Злоткінс був усього лиш малим гобітом — не забуваймо про це.

— Багатьма способами, — відказав Гандальф. — Але яким саме способом засекречено ці двері, ми не можемо знати, поки не прийдемо та не глянемо. З написаного на карті я припускаю, що там є замкнені двері, замасковані під схил Гори. Це у гномів звичайний спосіб маскувати двері — чи не так?

— Саме так, — підтвердив Торін.

— А ще, — вів далі Гандальф, — я забув згадати, що до карти додається ключ — малесенький і цікавий ключик. Ось він! — І чарівник вручив Торінові довгий срібний ключ із хитромудрими виямками. — Збережіть його!

— Та вже збережу, — запевнив його Торін, чіпляючи ключ до гарного ланцюжка, що звисав з шиї і ховався під курткою. — Тепер, я бачу, у нас більше надій на успіх. Ця новина міняє все на краще. Досі ми не уявляли як слід, що маємо робити. Думали йти на схід, якомога тихіше та обачніше, аж до Довгого озера. А далі почався б клопіт…

— Набагато раніше він почався б, той клопіт, коли я знаю хоч щось про дороги на схід, — перепинив його Гандальф.

— Звідти ми могли б піднятися вгору по річці Бистрій, — вів далі Торін, не звернувши уваги на Гандальфові слова, — аж до руїн Долу, стародавнього міста в тамтешній долині, під Самітною горою. Але всім нам осоружна була сама думка про те, щоб увіходити в передню браму. Саме з цієї брами, долаючи великий бескид на східному схилі гори, витікає річка, і з цієї самої брами вилітає дракон — занадто часто вилітає, коли не змінилися його звички.

вернуться

2

Руни — літери давньогерманського письма.

вернуться

3

Фут — міра довжини; дорівнює 30,48 см.