Деякі вчені Землі, у відчаї від назріваючої небезпеки потворного капіталістичного розвитку, що дедалі прискорювався, закликали до того, щоб зосередити всі зусилля на вдосконаленні технології штучних харчів і синтетичних товарів, припускаючи, що всі біди кояться від недостачі матеріальних благ. Вони пов’язували з цим глобальне розорення Землі, нагадуючи, що людина первісно була мисливцем і збирачем, а не землеробом.
«Для наших правнуків, — писав один учений, — наші нинішні турботи й тривоги здадуться лихим сном темного розуму. Ми повинні знову відкрити забуті в нас самих і реставрувати нашу Голубу Планету до істинної краси».
Принаймні найзапекліші ескапісти[3] стали тверезішати, коли земляни зробили перші колосальні витрати на вихід у космос і зрозуміли величезні труднощі позаземних польотів, складність освоєння міжзоряних просторів і мертвих планет сонячної системи. Тоді знову звернулись до Землі, усвідомивши, що вона ще тривалий час повинна служити домівкою для земного людства, спохопились і встигли втрятувати її від зруйнування.
— Велика Змія! — вигукнув Чадмо Сонте Тазтот. — Це так схоже на нас, але як ви впоралися з цим?
— Важким і тернистим шляхом, — відповів Соль Саїн, — подолати який міг лише колективний розум планети. Не організована згори думка натовпу, а спільне обдумування і віра в слушність своєї справи на основі взаєморозуміння і правдивої інформації. При великій кількості людей на Землі все це стало можливим лише після винаходу комп’ютерів — лічильних машин. З їх допомогою ми здійснили ретельне сортування людей. Справжня боротьба за здоров’я нащадків і чистоту сприйняття почалася, коли ми професії вчителів і лікарів піднесли вище всіх інших на Землі. Впровадили діалектичне виховання. З одного боку, суворо дисципліноване, колективне, з іншого — пом’якшено індивідуальне. Люди зрозуміли, що не можна ні на щабель спускатися з уже досягнутого рівня виховання, знання, здоров’я, — хоч би що там було. Тільки вгору, далі, вперед, ціною навіть серйозних матеріальних обмежень.
— Але ж на Ян-Ях також є лічильні машини, і вже давно! Ми називаємо їх «кільцями дракона», — не вгавав «змієзнавець».
— Здається, я здогадався, в чім річ! — вигукнув Соль Саїн. — На Землі в нас безліч народів, кілька великих культур, різні соціальні системи. У взаємопроникненні чи в прямій боротьбі вони затримали утворення монокультури і світової держави до того часу, поки не піднялася суспільна свідомість і техніка не забезпечила суспільство необхідною для справжньої комуністичної справедливості й колективності апаратурою. Крім того, загроза нищівної війни змусила держави серйозніше ставитись одна до одної в світовій політиці, — так називалася тоді національна конкуренція між народами.
— А в нас на планеті Ян-Ях, населеній одним, по суті, народом, при монокультурі розвиток виявився одноманітним.
— І ви не встигли опам’ятатись, як на всій планеті запанувала олігархічна система державного капіталізму! — вигукнула Мента Кор, і надзвичайне збудження тормансіан засвідчило правильність її твердження.
Після цієї бесіди інженер Таель попросив позачергового побачення з Фай Родіс.
Тим часом Евіза Танет визначила, що вироблення антитіл в організмах зорелітників достатнє для імунітету. Вона дозволила зняти скафандри. Земляни зраділи і були готові негайно скинути обридлі панцери. Фай Родіс відкликала вбік Ген Атала:
— Тівіса й Тор передали на «Темне Полум’я», що вони закінчили огляд інститутів і заповідників. Тепер вони хочуть обстежити полишені міста і вцілілі первісні ліси в зоні Дзеркального моря. Власті попереджають про якусь небезпеку, одначе нам необхідно познайомитись із заповідними куточками планети.
— Я зрозумів вас. Утрьох небезпека не така страшна. Коли мені летіти?
— Завтра. Але Тівіса й Тор вирішили не знімати скафандрів.
— А я зніму.
— Та якщо двоє ваших супутників будуть у металі, а ви ні, то чи це не порушить надійсності групи? Адже ви будете ланкою меншої міцності…
— Що ж, доведеться ще походити металевим.
Ген Атал глянув на Евізу. Та відповіла співчутливим кивком, але інженер броньового захисту не прочитав у її топазових тигрячих очах потрібної відповіді. Він повернувся до Родіс і сумно сказав, що йде лаштувати свій СДФ.
Родіс докірливо подивилась на Евізу, тільки-но Ген Атал зник за дверима. Евіза розсміялася, закинувши темно-руду голову, і Родіс пошкодувала, що Ген Атал не бачить її цієї хвилини.
— Мені так хотілося б не засмучувати його, але що я можу вдіяти із собою, — сказала Евіза, — Ходімо. Я одвикла від нормального відчуття тіла, ніби виросла в лусці, як тормансіанська змія.
Інженер Хонтеело Толло Фраель прийшов до Фай Родіс і чекав її в садку, де вперше почув таємницю своєї планети.
Фай Родіс вийшла до нього, наспівуючи, легкою і пружною ходою, у коротенькій домашній сукні Землі. Тугий корсаж з низько відкритими плечима і широка спідничка, що лягала вільними складками, була стягнута в талії чорною стрічкою. Руки й оголені до половини стегон ноги покривала рівна червонувато-коричнева засмага, що гармоніювала з блідо-золотим кольором сукні. В цьому вбранні ватажок землян утратила частину своєї величі, ніби стала молодшою і, на думку Тормансіанина, ще гарнішою. Фай Родіс уже звикла до того, що незначні переміни в зовнішності або вчинках справляють невиправдано сильне враження на жителів Ян-Ях, і поквапилася на допомогу інженерові.
— Щось сталося? — спитала вона, всміхаючись, і додала: — Я стаю справжньою жінкою Ян-Ях, якщо так часто думаю про небезпеку.
— Небезпеки немає. Але треба порадитись, — інженер озирнувся.
Родіс натисла кнопку на сигнальному браслеті. Почулося дрібне тупотіння, і в сад примчала слухняна дев’ятиніжка, яка зберегла на своєму куполі чорно-вороний колір скафандра своєї хазяйки. Родіс відгородила себе й інженера захисним полем.
— Я бачився з друзями. Вони нарадили мене прийти до вас. Після перегляду фільмів про вашу… і нашу, — додав він, — історію всі думають лише про те, як зробити життя подібним до земного. Перш ніж ви полетите від нас на далеку Землю, ви повинні залишити нам зброю.
— Зброя без знання завдасть тільки шкоди. Не маючи ясної, обґрунтованої й перевіреної мети, ви створите лише тимчасову анархію, яка завше породжує ще гіршу тиранію.
— Що ж робити?
— За діалектичними законами зворотного боку залізна фортеця олігархічного режиму водночас дуже крихка. Треба вивчити її вузлові кріплення і потім систематично вдаряти по них, поки вся будівля, незважаючи на її позірну монолітність, не розсиплеться, тому що тримається вона лише на страху — знизу доверху. Отож вам треба небагато людей, мужніх, сміливих, розумних, щоб розвалити олігархію, але дуже багато просто добрих людей, аби побудувати справжнє суспільство.
— І тому ви так наполягаєте на підготовці народу? — запитав Таель.
— Діалектичний парадокс полягає в тому, що для побудови комуністичного суспільства необхідний розвиток індивідуальності, а не індивідуалізму кожної людини. Хай буде місце для духовних конфліктів, невдоволеності, прагнення вдосконалити світ. Між «я» і суспільством повинна лишатися грань. Якщо вона зітреться, то утвориться натовп, адаптована маса, що відстає від прогресу тим сильніше, чим більша її адаптація. Пам’ятайте завжди, що нинішнього, по суті, нема, є тільки процес переходу майбутнього в минуле. Цей процес не можна затримувати, тим паче зупиняти. А ваша олігархія загальмувала розвиток суспільства Ян-Ях на його неминучому шляху до комунізму головним чином тому, що ви допомагали їй зміцнювати своє панування. Ваші вчені не повинні ставати на шлях убивць, незважаючи на почесті, привілеї, підкуп. Затямте, що ваша суспільна система зведена на придушенні й терорі. Будь-яке вдосконалення цих методів неминуче повернеться проти вас самих. Адже біда в тому, що «кжи» називають вас убивцями, і вони мають слушність, хоча розпалювання взаємних образ — випробуваний прийом олігархів.