Вона чистить зуби, розчісує волосся і спускається вниз. За кілька приступок до кінця сходів Лора зупиняється й прислухається. Її знову охоплює якесь каламутне, схоже на сон відчуття (щораз сильніше), наче вона стоїть за лаштунками й ось-ось мусить вийти на кін грати у виставі, не маючи підхожого одягу й не вивчивши як слід ролі. Що ж це з нею таке, хотілося б їй знати. Таж у кухні тільки її чоловік і маленький син. І єдине, чого вони від неї вимагають, — це щоб вона була поряд і любила їх. Вона насилу стримує бажання шмигнути назад у ліжко й узятися до книжки, борючись із роздратуванням, що викликає в неї голос чоловіка, який щось розповідає Річі про серветки (такий звук буває, коли натираєш картоплю на тертці). Вона таки долає останні три сходинки, перетинає вузенький коридор і заходить у кухню.
Лора думає про торт, що його сьогодні спече, і про квіти, які треба купити. Уява малює троянди, оточені подарунками.
Чоловік зварив каву, насипав собі й синові пластівців. На столі красуються дванадцять вишуканих і трохи зловісних білих троянд. Крізь прозорі стінки скляної вази видно, що їхні стебла обліплено дрібними бульбашками, наче акуратними піщинками. Поряд із букетом — коробка пластівців і пакет молока зі звичними написами та малюнками.
— Доброго ранку, — озивається Ден, зводячи вгору брови, немовби Лорина поява для нього — радісна несподіванка.
— З днем народження, — каже вона.
— Дякую.
— О, Дене, які чудові троянди! Але ж сьогодні твій день народження! Це вже занадто!
Лора бачить, що він відчуває її роздратування. Вона всміхається.
— Без тебе цей день нічого б не важив, — мовить Ден.
— Слід було мене розбудити. Справді.
Він перезирається з Річі та зводить брови ще на сантиметр угору, аж йому морщиться лоб, а сяйливе чорне волосся злегка сіпається.
— Нам здалося, що тобі варто ще трохи поспати, правда ж? — звертається Ден до сина.
— Авжеж, — відповідає трирічний Річі й поспішно киває.
На хлопчикові блакитна піжама. Він щасливий її бачити, ні, навіть більше ніж просто щасливий. Він на сьомому небі й аж нетямиться з любові до неї. Лора сягає рукою в кишеню по цигарки, але похоплюється і скидає руку до волосся. У цьому є щось виняткове, майже досконале — стояти отак, поправляючи густе темне волосся, посеред жовтої кухні, бути молодою матір’ю, що вагітна другою дитиною. На фіранках мигтять тіні листя, пахне свіжою кавою.
— Доброго ранку, моя комашко! — звертається вона до Річі.
— А я їм пластівці, — відповідає він.
На синовому обличчі розпливається широка усмішка. Можна сказати, що Річі дивиться на матір жадібно-захоплено. Хлопчик заворожений нею. Він кумедний і трагічний у своїй безнадійній любові — часом Лорі спливає на думку образ мишеняти, яке заводить любовні серенади під вікном вéлетки.
— Чудово, — каже вона. — Просто чудово.
Річі знову по-змовницькому киває у відповідь.
— Ні, серйозно… — озивається Лора до чоловіка.
— Ну чого б це я мав тебе будити? — мовить він. — Нащо тобі так рано вставати?
— Бо сьогодні твої вродини.
— Тобі слід більше відпочивати.
Він обережно, але відчутно плескає її по животі, наче то шкаралупа молоденького яйця. Поки що нічого не видно; єдині ознаки вагітності — періодичні напади нудоти і слабкі, проте виразні поштовхи всередині. У їхньому будинку до них ніхто ніколи не жив. За його стінами — світ, де магазинні полиці аж угинаються під вагою товарів, де з радіоприймачів лине музика, а вулицями знову ходять молоді чоловіки, що пережили злигодні й страхіття, гірші за саму смерть, добровільно пожертвувавши своїми двадцятьма з гаком, і тепер, коли їм уже близько тридцяти, а то й більше, не хочуть гаяти ані хвилини. Завдяки армійському гарту вони в чудовій формі. Стрункі й дужі. Прокидаються на світанку без нарікань.
— Я сама хотіла приготувати тобі сніданок, — каже Лора. — Я почуваюся нормально.
— Я теж умію готувати сніданки. Тобі не треба вставати із сонцем тільки тому, що прокидаюсь я.
— Ну, мені було б приємно.
Гуде холодильник. У шибку гучно й наполегливо б’ється бджола. Лора дістає з кишені халата пачку «Пелл-Мелл»[20]. Вона на три роки старша за чоловіка (є в цьому щось незвичне, навіть трохи сороміцьке), плечиста кощава темноволоса жінка, схожа на іноземку, дарма що її родина вже понад сотню років безуспішно намагається процвісти на цій землі. Жінка витягає цигарку, знову передумує й засуває назад.
20
«Пелл-Мелл» — марка цигарок, що їх виробляють тютюнові компанії «R. J. Reynolds Tobacco Company» та «British American Tobacco».