— Тарасваті ознайомила мене з вашою позицією. Багато в чому ви маєте рацію.
— І що далі? — вони зупинилися на порозі кімнати, де розгорнули «червону зону» максимального рівня захищеності.
— «Айн-Соф» залишиться тут.
— …?
— Може, вже зайдемо? — Сайкс кивнула на мембрану, котру пересікала яскраво-червона смуга.
— Вибачте, Преподобна, — Зоран відступив убік, відкриваючи шлях радниці. — Я несу відповідальність за життя ста двадцяти людей і двох представників Ґ’орми. У нас критична ситуація з ресурсами.
— Я інформована, — Сайкс увійшла до «червоної зони». — Після наради я би хотіла поспілкуватися з вами тет-а-тет.
— Тобто? — не зрозумів Зоран.
— Наодинці. Тут, у «зоні».
— Ви хочете дізнатися про отих жовтих велетнів?
— Так.
— Це було дивовижне видіння.
— Не маю сумніву, — Сайкс озирнулася на вхід, де виникла висока постать Тарасваті. Відразу за Преподобною до «зони» зайшла керуюча дослідницькою частиною.
— Прошу до столу, — командор показав на темно-синій овал, який, здавалося, без жодної опори висів над підлогою. Чотири крісла оточували його — дві пари з кожного боку. Сайкс здалося, що вона зрозуміла Зорановий задум. Знаючі мали сидіти напроти офіцерів.
Вона навмисно обрала крісло поряд з командорським.
— Багато чула про вас, підполковнику Вей, — радниця імператора простягнула баронесі руку.
— І я про вас, Преподобна, — Ґвен коротко, проте міцно, потиснула долоню Сайкс. У її доторку Знаюча відчула силу і настороженість.
«Не дивно, — подумки погодилась вона з емоційним профілем тактильного відчуття. — Ця жінка все життя протистояла нашим принципам світобачення. Дослідниця, дружина дослідника, баронеса і військова. Вона завагітніла у Розпліднику і відмовилася від дару, про який мріє кожна піфійка. Ґ’орміти, певно, мають її за монстра. А ще кажуть, що Шерма її побоювалась».
Сайкс відчула на собі вивчаючий погляд Тарасваті і зрозуміла, що та бачить її думки. Тарасваті кивнула.
А потім послала радниці складний образ, у якому було багато цікавого та парадоксального про Ґвен Маккосліб-Вей.
«Шерма таки мала рацію», — підсумувала Сайкс, а вголос мовила:
— Останні події змусили імператора змінити наші плани щодо порталу на 18КВ216:2. Раніше ми планували використати його для спостереження за залишками транспортної мережі древніх, але тепер у нас є координати місця, куди збиралися відправити Ольд. Теоретично ми можемо атакувати секретну базу, з якої ворог керує атаками на Імперію.
— Звідки відомо, що це саме координати бази? — поцікавилася Вей.
— Знаючі Ґ’орми звірили код, що його ввела до навігаційного блоку Овіта, зі списками порталів, які від доби Повзучих зберігаються на Фаренго. Ковчег очікували на планеті, розташованій в одній з тих зон, де після поразки Темного ще довгі століття ховалися його послідовники. Ці закутки потерпали від війн і піратів при перших гуманоїдних расах. Рептилоїди й досі вважають цю область космосу забороненою для колонізації.
— Але там може бути не база, а все що завгодно. Наприклад, ще один транзитний портал.
— Така ймовірність є, але вона невелика.
— Хто визначав ступінь імовірності?
— Аналітичні машини Ґорми.
— Я так розумію, що всі висновки з Ґ’орми вами приймаються на рівні божественного об’явлення? — у голосі Вей забриніли добре знайомі Зоранові металеві струни.
— А яка відстань до цієї планети? — втрутився він у суперечку.
— П’ять тисяч парсеків, — не без полегшення переключилася на командора Сайкс. — Наші кораблі не долетять. Навіть якщо застосувати каскадну схему[52].
— П’ять кілопарсеків, — мовив командор, наче пробуючи відстань на смак. — Далеке, скажу я вам, розташування, як для оперативної бази.
— Зате там ворог почуває себе безпечно.
— Ґ’орміти літають на такі відстані регулярно, — зауважила Вей. — А для того їхнього зорельоту, що знищив гніздо ґиргів, й десять кілопарсеків — не проблема. Чи я не права? — звернулася вона до Тарасваті.
— Ми не знаємо всіх їхніх можливостей, — ухилилася від підтвердження Преподобна.
— А ще є якісь свідчення того, що саме там знаходиться їхній штаб? — тепер баронеса дивилася на Сайкс.
— Планета, як її описують рептилоїди, належить до земного типу з киснево-вуглецевою атмосферою. Власна її фауна розвилася до появи аналогів наших земноводних. Її двічі колонізували — спочатку одна з тих рас, що входили до імперії Темного, а потім, через цілу епоху — гуманоїди з Оріона. Обидві колонії припинили існування за невідомих ґ’ормітам обставин.