Колишній комісар лежав у камері вакуумного масажу, коли на його внутрішній комунікатор перекинули виклик з офісу прем’єр-міністра колонії.
— У мене для вас сюрприз, генерале, — почув він знайомий голос.
— Вітаю вас, пане прем’єре.
— Я вас також, мій друже.
Маркову здалося, що Маккосліб ледь стримує сміх.
«Й чого б це його так розпирало?» — у генераловому підребер’ї стало зимно від недоброго передчуття.
— Щойно отримав наказ імператора. Він безпосередньо стосується вас.
— Наказано розжалувати мене в сержанти?
— Все набагато цікавіше.
— …?
— Імператор наказує вам очолити спеціальний конвой і доправити на планету Фаренго терористку Фатіму Ферфакс. На Фаренго вам пропонується разом з кораблем перейти у підпорядкування ґ’ормітській колезі наших піфійок, ім’я якої я при всьому бажанні не годен вимовити.
— А ви садист, Маккослібе.
— Нічого особистого.
— І коли я маю приступити до конвоювання?
— За три години я пришлю на «Салем» міжорбітальний «човник». Він доправить вас на борт рейдера С108 з красивою назвою «Лорд Полум’я». Контейнер з терористкою вже на борту. Вона у стані глибокої гібернації. Решту вам повідомить командир корабля.
— І хто ж там кермує?
— Контр-адмірал Аннадір. Також відомий як Бегемот.
— А не забагато генералів на одну заморожену дівку?
— Це, мій друже, вирішує імператор. До речі, наскільки мені відомо, на борту буде ще й високородна піфійка.
— Ви таки садист.
— Й не просто піфійка, а Бегемотова дружина Преподобна Хіосі. Ви чули про неї?
— Це часом не її травмували на Сельві?
— Точно.
— Я читав оперативку. На неї напав ґирг.
— Саме так. Поки його не спалили, ґирг встигнув з’їсти шлунок Преподобної і вже прийнявся за легені. Її ледве врятували. Серед всього цього є для вас і втішна новина.
— Не вірю.
— Під час польоту саме ви відповідаєте за вантаж. Це велика честь, генерале, і велика довіра до вас з боку трону. Щось підказує мені, що після повернення з Фаренго ви отримаєте або адміральську відзнаку Ордена Явіса з платиновими мечами, або ж — чим біс не грає! — відповідну зірку Ордена Сонця з діамантами і золотими променями[53]. Заздалегідь вітати не буду, але раджу замовити свіжий парадний мундир. Нова зірка складе доречну компанію вашому Ордену Бездоганності.
— Як казав мій наставник у коледжі, заздрість не відноситься до продуктивних емоцій.
— Спірне твердження.
— Лише цитата.
— До речі, — продовжив голова уряду Золотої Планети. — Минулого року я був на Фаренго. Але ви, напевне, про це знаєте… Рідкісний у всіх відношеннях світ, скажу я вам. Якраз відповідне місце для філософського, або ж містичного, закінчення вашої стрімкої кар’єри.
— Ви забули про фізичне закінчення.
— Ну, це, як завжди, в асортименті.
— За що ж це ви мене так не любите?
— Я вас щиро поважаю, мій друже. Це правда. І ще: ви праві, я вам трошки заздрю.
— Відверто.
— Виглядає на те, що ключові події в історії відбуваються саме на Фаренго. Я ж кажу вам: унікальний світ. Планета Судного дня. Імператор дає вам ще один шанс увійти до галактичних анналів. Вам ставитимуть пам’ятники, а вдячні нащадки назвуть на вашу честь яке-небудь симпатичне зоряне скупчення.
— Вам також не уникнути анналів, не сподівайтеся.
— Ну, це ж не до порівняння. Де ви, герой Галактики, а де скромний провінційний адміністратор.
— Та припиніть вже знущатися, Маккослібе. Краще скажіть, навіщо везти на Фаренго ту божевільну Ферфакс.
— Мене не інформували. Напевно вам все розтлумачать на «Лорді». Там вас також ознайомлять з повним текстом наказу. Прямого шляху вам, генерале!
Поліцейський не встигнув з відповіддю. Його комунікатор просигналив про закриття каналу зв’язку.
Хвилин п’ятнадцять Марков намагався ні про що не думати. Колись старий опер на Тіронії навчив його у такий спосіб впорядковувати думки. Він казав, що стрижнева думка має сама випірнути на поверхню. Себто перша, котра випірне, і є стрижневою. А вже на неї, як шматки м’яса на паличку, треба насаджувати всі наступні.
Першим випірнуло запитання.
Навіщо було Маккослібові називати індекс корабля, імена секретного в’язня, очільників конвою та пункт призначення у розмові, що транслюється не «червоним каналом», а звичайним зв’язком з рівнем кодування «а-три»?
Марков добре пам’ятав, що тема Фатіми Ферфакс, як і все, що стосувалося «вогненного цілунку», проходило під грифами секретності рівня «а-шість». На цю очевидну, здоровенну та кричущу невідповідність можна було насадити всі інші. І призначення на чоло конвою детектива, і появу в командирському кріслі корабля класу «С» адмірала, який до того командував цілою ескадрою, і присутність на борту однієї з найобдарованіших есперок Піфії.