— Сама скажи. Нехай усі почують.
— Що саме сказати? — ці слова стара клонка прошепотіла. Лише Танга і клони, які тримали ноші, почули розгублене шелестіння, що сповзло з її губ.
— Тобі видніше. Адже це ти провидиця.
— Я не… В мене немає слів. Потрібних слів.
— Люди за тисячоліття попридумували стільки усяких слів, — ледь знизав плечима прибулець. — А тобі їх чомусь бракує. Чого так?
— Тому що… — провидиця замовкла, але мовила знову і голос її зміцнів: — Ти — бог. Древній бог, дуже древній… — обличчя старої на мить розгладилось, наче нестерпне, межове здивування пройшлось по ньому праскою. — О, святі Сили, наскільки… Який древній…
Танга зауважила: називаючи прибульця богом, провидиця використала не звичне для тіронійських Дітей Атри слово «егурі»[9], а рідкісне в мові посвячених дастуран «амерті». Згідно з молитовним досвідом Танги, цей божественний титул супроводжував ритуальні згадки про темні й грізні сутності. Точного його значення отаманша не знала. Щось пов’язане із безсмертям.
«Навряд чи прибулець відчув різницю», — промайнуло в голові Танги. Тіронійка наказала собі не розгортати цю думку у складніші судження.
— Цілком вірно, — з незмінно безбарвною інтонацією підтвердила слова провидиці людина-лялька. — Тепер можеш відпочити.
Голова провидиці хитнулась, її очі згасли. З неї немов вийшло щось вперте, що надавало старезному тілу форми. Незграбною масою плоть провидиці осіла на ноші. З рота витікла цівка слюни.
— Ти вбив її? — не втрималась Танга.
— Вона стомилась. Дуже стомилась. Я її відпустив.
— У смерть?
— Смерті немає, Танго. Є лише інший спосіб буття. Щоправда, не настільки різноманітний, як цей.
— Що тобі потрібно? — Танга намагалась не дивитись на мертву провидицю.
— Для початку мені потрібно до Гірчичної пустелі. До міста Саїд.
— Це місто було зруйноване під час останньої революції. Там тепер ніхто не живе.
— Тоді мені потрібні руїни Саїду. Доправте мене туди.
— Ми підготуємо експедицію.
— І якнайшвидше, Танго. В мене обмаль часу.
Тіронія
(вибірка з історичної довідки для туроператорів)
Землеподібна планета Тіронія, третя в системі зірки Хаябуси (HD10647), була відкрита за допомогою Великого Місячного телескопа у 2095 році ЕП. Тоді ж отримала свою назву, яку придумав син одного з операторів телескопа. Було встановлено, що планета обертається навколо своєї зірки за сто дев’яносто шість земних діб.
Перші безпілотні апарати землян досягли околиць Хаябуси через вісімдесят років. Вони встановили, що Тіронія — пустельна планета з аргоново-азотною атмосферою, незначними підповерхневими запасами рідкої води і сезонними річками, які усі до одної пересихають у літній період. Тяжіння на її поверхні ледь перевищує земне, а сильне магнітне поле захищає поверхню від космічного опромінювання.
Завдяки значному нахилу осі планети відносно площини обертання навколо Хаябуси, температура в екваторіальній зоні коливається від плюс сорока градусів Цельсія до мінус вісімдесяти. Різка сезонність супроводжується пиловими бурями планетарного масштабу. Поблизу полюсів є території, постійно вкриті товстим шаром криги та сніговим покровом. Таким чином, Тіронія разюче подібна до Марса, але значно більша за Червону планету і краще захищена від галактичної радіації.
Біосфера планети знаходиться на примітивній стадії розвитку і представлена здебільшого грибками і грибами, які, на думку ксеноботаників, є прямими родичами земних грибів. Вважається, що на Тіронію вони, так само, як і на Землю, потрапили за допомогою міжзоряних комет — уламків гіпотетичної Дощової планети, галактичної прабатьківщини грибів. Довший час Тіронія не цікавила землян як об’єкт для колонізації. Лише у 156 році ЕВ ресурсна компанія «Аванта» отримала дозвіл на розвідку природних копалин на Тіронії. Першими людьми, які ступили на Тіронію, стали працівники «Аванти», що висадились на планеті з борту зорельота «Гарм».
У подальші десятиліття доля Тіронії визначилась. Вона стала місцем видобутку тих рідкісних металів та мінералів, технології молекулярного синтезу яких або неможливі зовсім, або ж дорожчі за видобуток на ресурсних планетах. З часом, на базі гірничої справи, розвинулись галузі органічного та неорганічного синтезу надскладних молекулярних сполук. У ті часи Тіронію називали «планетою хіміків».