Ми всі сіли якнайдалі від того єдиного працюючого екрану, намагаючись не слухати й не дивитись. Але невдовзі кілька десятків людей підійшли до екрану і дивились, не відриваючи очей, наче загіпнотизовані. Через кілька годин ми з Фей також приєднались до них, тому що сидіти, розглядати плями на стінах та слухати, як плаче та бурмоче прокльони Уріц, стало нестерпно. Я до того ніколи б не повірила, що людину можна вбити стількома різними способами. Я дивилася, як з людей зрізали шкіру, як їх обливали кислотами та отруйними речовинами, від яких вони вкривались страшними виразками, як їм розчавлювали голови, а в тіло вгвинчували довжелезні штопори, як випалювали очі електричними кабелями та відрізали кінцівки променевими різаками.[29]
[30] Хтось відтягнув мене від екрану, посадив під стіну і там я чи то заснула, чи то втратила свідомість. Коли прийшла до тями, то екран вже не працював, його знищили. Всім дуже хотілося води, а резервуари спорожніли. А потім стало важко дихати, і я зрозуміла, що спрага — ніщо порівняно з нестачею повітря. Шерифи наказали нам не рухатись для економії кисню, і ми лежали немов мертві. Спочатку легені лише поколювало, але за кілька годин ми вже хапали ротом те, що лишилось від повітря та хрипіли від болю — все від горла до легень горіло вогнем, а голову наче стискували пульсуючі лещата. У мене з носа текла кров, я не відчувала тіла нижче поясу. А ще було таке відчуття, що очі ось-ось витечуть. Це була страта не милосердніша за ті, що ми їх бачили на екрані.
На третю добу клонів вибили з Асканії, а до нас добралися рятувальні команди. Зі ста вісімдесяти природнонароджених, котрі сховались в «галереї безпеки» південного купола, вижило сто двадцять три, і ми з Фей у тому числі. Уріц не дожив до свіжого повітря годину. Скільки з нас втратило здоровий глузд, мені невідомо, але наша із Фей реабілітація тривала кілька місяців. Рятувальники тоді казали, що нашій галереї пощастило, адже, на відміну від інших, її аварійна система забезпечення повітрям остаточно відключилася лише за шість годин до початку рятувальної операції.
13
Планета Аврелія (6КА81:4),
зоряна система Мійтри (HD168443).
7 юла 417 року Ери Відновлення.
Сни не часто навідували нічний відпочинок Преподобної Сайкс. Але якщо вони приходили, то не пустими. Цього разу їй наснилась прапрабабця.
Сайкс Древня стояла в конусі оранжевого світла, що підкреслювало її екзотичну вроду. Шкіра легендарної наложниці здавалась набагато темнішою за шкіру праправнуки. А лінія носа починалась, як на викопних зображеннях магонійців, ледь не на середині високого чола. Преподобна знала про магонійські гени Древньої, але лише тепер до кінця усвідомила, наскільки самотньою і відчуженою почувала себе спадкоємиця древньої крові серед аристократії епохи Сіоранів. Зрештою, серед людства.
Преподобній чомусь згадалася Шерма. Така ж самотня, виклично красива, генетично досконала. Така ж темношкіра і густоволоса. Не дарма подейкують, що майстер Тейсан домішав до свого витвору магонійських генів.
— Ти на Аврелії, — сказала Древня. — Це не випадково.
— Хіба існують випадковості? — Преподобна не могла відірвати очей від облитого теплим сяйвом привида. Прапрабабця була вродливішою за неї. Її краса випромінювала вимогу й волю.
— Ти маєш подбати про майбутнє трону, — повідомила темношкіра Сайкс. — Я знаю, ти звикла робити історію руками виконавців. Але іноді ми потрапляємо до таких вузлів часу, котрі потребують нашої особистої участі.
— Я не сплю з імператором.
30