Залишаючи Каспетів підвал, клонка прихопила з собою один з тамтешніх раритетів — ніж для розрізання паперу. Ретельно погострений, він чекав свого часу під манжетою її куртки. Наталія не належала до майстрів кинжальної справи, але всі в оточенні Унно так чи інакше вчились бойовим мистецтвам.
Ніж золотою рибкою випірнув з рукава, клонка зробила блискавичний випад. На шиї Сайкс з’явилась кривава пародія на посмішку.
Гел скрикнув, Росо кинувся на Блісса, але йому пощастило менше. З-за спини адмірала вилетіли стрілки паралізаторів. Вражені ними, обидва Каспети і Наталія сповзли на підлогу.
— Де медики? — проревів адмірал. — Сюди, швидше!
Штатні спеціалісти з числа гіперів за кілька секунд опинились поряд з Преподобною. На її шию було накладено регенераційний комір, армія нанітів[33] обліпила пошкоджені судини і м’язи, блокуючи кровотечу, вводячи анестетики та зварюючи мікрохвилями розірвану плоть. Наніти-діагности майже відразу доповіли, що токсинів та радіоактивних речовин у рані не знайдено.
Відчувши німе запитання адмірала, старший з медиків тактичної групи доповів:
— Небезпеки життю немає, сір!
— Вона нас чує?
— Ні, сір, ми ввели її до штучної коми.
Блісс наказав відправити злочинців до Квантової Цитаделі, перейшов до іншої кімнати, активував спеціальну лінію комунікатора.
Пройшло шість довгих хвилин, перш ніж він почув знайомий голос:
— Що в тебе, Рею?
— Сір, Преподобну Сайкс щойно поранено у передмісті Аспера. Небезпеки її життю немає. Нападники арештовані. Я готовий понести покарання.
— Як це сталося? — після паузи запитав імператор.
— Вона самостійно вийшла на контакт з терористами. Її мотивації мені невідомі. З нами вона своїх дій не узгоджувала. Сір, я особисто втрутився, але…
— Негайно надішліть мені звіт. Детальний звіт. Я відправлю за Преподобною дискоїд.
— Сір, в нашому шпиталі…
— Адмірале, ви маєте подбати про безпеку Преподобної Сайкс до прибуття дискоїда. Подальше вас не стосується. Я чекаю на звіт.
Короткий сигнал засвідчив, що Охоронець прав і свобод світів залишив лінію. Блісс ще кілька хвилин розглядав картини на стінах кімнати. Відтак його погляд натрапив на старовинне дзеркало, яке відобразило лисого і вухатого сорокарічного авреліанця у парадному мундирі.
Розшитого золотом півника.
Він знав, що був правий, коли вирішив завітати до цього клятого будинку. Тричі правий. Але кого, в біса, тепер цікавитиме та його правота…
16
Поблизу зірки HD 140283, відомої як Пратара.
8 юла 417 року Ери Відновлення.
Він прагнув жовтого, і він його отримав.
Жовті жваві драглі раптом вивалились з сяйва Матері Зірок, завібрували навколо Зорана, наповнили Всесвіт зловісною поліфонією: шелестом і шипінням, немов мешканці галактичного кубла змій вирішили усі одночасно висповідатись командирові «Айн-Софу».
Багатьма голосами вони шепотіли йому про строкатий, сповнений руху та ускладнення космос, про вселенські ритми творіння, яким підкоряються найбільші з зоряних островів, про давню мудрість, заховану у вищих вимірах, про вібруючі петлі часу і невмолимі кола повторень, що знову і знову повертають з небуття давно забуте та пережите, світле і темне, можливе і відбуте. Жваві драглі раділи ускладненням і поверненням, скаржились на раптове пробудження сплячого монстра — чорної діри в центрі далекої еліптичної галактики, на лють променевих потоків-джетів, що спустошують мільйони живих світів, на хвилі раптової смерті, що котяться галактичними рукавами і спрощують вогкі колиски живого до розсипів розжареного базальту.
Відтак з того множинного шепотіння виринув Жовтий голос. Спочатку він приголомшив Зорана способом свого мовлення, ритмічного і всеохопного, наче опертого на первинні стовпи творіння. Дивовижність Жовтого голосу завадила командору зрозуміти перше з мовленого, втім невдовзі він второпав, що чує послання сили, сповнене знання. Досвіду, не співмірного з людськими уявленнями про час і простір.
Сила промовляла про зерна життя, розсіяні світами за часів перших сонць, про покликання рас-опікунів, приставлених до цих зерен, про їхню гординю і звитяжні пошуки власних шляхів. Сила промовляла про те, як раси-опікуни забули своє призначення і зрадили зерна нового життя заради власної примарної величі. Сила промовляла про занепад гордих ранкових цивілізацій, про втрачені можливості, мертві галактики та далекі благословенні світи, які прихистили і зберегли зерна життя у своєму лоні. Слова послання здалися Зоранові ємними та зримими. Він наче бачив ці зерна життя — золотаві кулі, занурені у теплу воду безкрайніх мочарів, і біля них дивних напівпрозорих істот, від яких не залишилось нічого, окрім згадки, що вони були зрадниками. А Жовтий голос вів далі, до буремних часів Темного бога, а відтак — до світанку Повзучих Отців.
33