Звісно.
Дата прильоту Кусби на Тіронію за стандартним часом: 27.7.277. Двічі повторене число двісті сімдесят сім. Це могло бути випадковістю, а могло й не бути. Преподобні сестри, як знала радниця Еарлана Третього, не були байдужими до нумерології. Сайкс спробувала знайти у пошукових системах щось пов’язане з комбінацією чисел «2–7–7». Інформації там виявилось на диво багато, проте ніщо з того не вказувало на зв’язок двійки й двох сімок з Оком Богині, кланом Єке і Тіронією.
Закинувши відповідний запит до квантового аналізатора, Сайкс повернулась до звіту.
На третій день перебування на Тіронії Кусба відвідала куполи Північного поясу. Дослівно у звіті писалось:
«29 юла Преподобна вилетіла до центрального куполу Дарії–1. Звідти її відвезли до Гірчичної пустелі, де Преподобна здійснила поминальний ритуал за піфійками, котрі загинули під час аварії зорельоту «Тяньайлун». Преподобна біля шести годин провела серед уламків зорельоту, що розкидані пустелею, а потім спілкувалась з колоністами, які живуть у цій місцевості. Вона придбала у колоністів предмети, знайдені ними серед уламків, та оголосила, що доправить їх до родичів загиблих…»
Не встигла вона скопіювати цей абзац до окремої теки, як на екран вистрибнуло повідомлення від квантового аналізатора:
«Можливий зв’язок числа «277» з подіями другої половини третього століття ЕВ на Тіронії: 8 пентарія 274 року на орбіті Тіронії зазнав катастрофи лайнер МВ133 «Тяньайлун», порт приписки Альфа Альфа. Капітан Шон ван-Рік, екіпаж та всі пасажири (всього двісті сімдесят сім осіб) загинули. Корабель стартував з Тіронії до пункту призначення: Сонячна система. Основна версія катастрофи — паразитна сидеральна реакція у зоні сингулярності маршового двигуна».
Сайкс вивела на екран повний перелік пасажирів останнього рейсу «Тяньайлуна». Знайшла імена чотирьох піфійок та перевірила їх через базу даних Планети Жінок. Одна із загиблих належала до клану Єке, більше того, вона була двоюрідною сестрою Кусби.
Отже, сказала собі Сайкс, все могло бути зовсім не так, як здавалося каїнітам. Кусба могла шукати Око серед уламків лайнера.
Шукати і знайти.
Частина друга. Місце без перемоги
1
Планета, позначена на картах рептилоїдів як Т’ідо (Імла),
третя в системі Денавору у зоряному скупченні Терзан–1[37].
8912 година 63 індикту суверенного часу Галактики.
В день-пердень
дід-пердід
подарує пердоліт, —
наспівує шкільну лічилку Пела, намагаючись втримати ритм дихання. Стежка зникла десь годину тому, а може, й більше, невідомо: наказав довго жити хронометр на моніторі доповненої реальності. Відтак вийшов з ладу й сам монітор. Тепер вона змушена йти невідомо куди, стрибати пласкими брилами, що вкривають безкінечний — як їй здається — гірський схил. З брили на брилу. Ані вершини гори, ані її підніжжя Пела не бачить; щільний та на диво однорідний туман кольору сироватки огорнув це пустельне місце. Він спочиває на брилах: непорушний, непроглядний та сповнений чогось відчутно безнадійного — наприклад, безчасся. Дівчині здається, що у цьому тумані нічого не відбувається.
Що він розчинив у собі саму послідовність.
Це її бісить.
А ще в неї закінчилась вода. Та система в скафандрі, що абсорбує піт і виділення, а потім знов перетворює їх на питну воду, також не витримала телепортації. А втім, чогось подібного Пела очікувала: контур життєзабезпечення почав відмовляти ще на Сельві. Тепер нижче поясу хлюпотить кілька літрів рідини, проте краник біля губ залишається сухим, як брили під її підошвами. Вона ще не відчуває підступної легкості зневоднення і голод ще не запустив під її скроні комашок нудоти, але час працює проти неї.
«Тут повна задниця, — бурмоче собі під ніс дівчина. — Тут гірший туман, ніж навіть на Сельві, не просто туман, а туманище, мегатуман, прабатько усіх туманів і хмар. Чому вони перекинули мене сюди? Навіщо? Якого біса мене не зустрічають?»
Відтоді, коли слизняки-мафеді вихопили її з сельвійського болота і спрямували сюди, Пела оточена нескінченним туманом[38]. Вона вже зрозуміла, що тутешня атмосфера придатна для дихання і насичена киснем — дихальні фільтри її скафандра майже не нагріваються і лише посвистують від надміру вологи. Час від часу на гірському схилі зустрічаються смітники: нагромадження порожніх контейнерів, купки ганчір’я, клапоті потемнілої фольги та масні жовто-зелені калюжі.