— Я зрозумів, — каже поліцейський. — Ти, Сірий Пацюче, й далі лупасиш в дохлий барабан.
— Пацюк не бреше, Пацюк владі правду каже.
— Влада тобі не вірить.
— Велудуман свідок, Пацюк не бачив тих меґрансів[41] у нижніх тунелях.
— Жодного з тих, яких тобі показували?
— Так, владо.
— А цього? — на комунікаторі спалахує рухливе зображення.
Клон впивається в нього очима. Маленькими злими очима мстивої і допитливої істоти. Відтак переводить погляд на Маркова і закочує нижню губу на знак впізнавання.
— Яке в нього ім’я?
— Пацюк не знає.
— Ти коли-небудь чув про Бела Сехмета?
— Так зовуть цього меґранса? — клон киває на зображення.
— Так.
— Пацюк не чув цього імені і не хоче його чути, — клон озирається на вхідну мембрану, що відокремлює складське приміщення від транспортного тунелю; звідти лунають стишені голоси.
— Не бійся, я заблокував вхід.
— Тут є мутні братели, які підслуховують.
— Я ввімкнув пристрій, що захищає нас від підслуховування.
— У мутних є хитрі пристрої, які роблять із захисним пристроєм ось так… — клон б’є кулаком у долоню. — Пристрій каже: бапс! І вже нікого не захищає, зовсім нікого. А мутні сміються і все-все чують.
— У мене добрий пристрій. Дуже розумний і сильний. Мутні не зможуть зробити йому «бапс».
— Мутні зможуть, на те вони й мутні.
— Що робив цей меґранс у нижніх тунелях?
— Він полював, — переходить на шепіт клон.
— На кого?
— На клонів.
— Навіщо?
— Це така хитрунська гра. Меґранси кидають кубики. Той з них, в кого випаде менше крапочок на кубиках, мусить вполювати того клона, на котрого покаже той, в кого випало найбільше крапочок. Він може вистрелити один раз. Лише один раз, — Сірий Пацюк показав Маркову вказівний палець. — Якщо меґранс не вцілить або ж тільки поранить клона, то має заплатити тому, в кого найбільше крапочок, великі гроші. Такі великі гроші, що на них можна купити всіх меґранських повій у Мокрому куполі. Дуже цікава гра.
— Звідки ти знаєш правила?
— Колись на Пацюка полювали, — клон піднімає сорочку і показує сліди опіків на спині.
— Променевик?
— Так.
— Тобі дали гроші, щоби мовчав?
— Трошки дали.
— А Бел Сехмет влучив у свого клона?
— Цей меґранс влучно стріляє.
— Ти бачив?
— Пацюк не бачив, як той стріляв. Пацюк бачив, як він ходив, шукав свого клона. Довго шукав, всі тунелі облазив, усюди заглядав. Потім інші клони сказали Пацюкові, що він його таки знайшов і спалив. Як той клон не ховався, а цей меґранс все одно його знайшов. Хитрий і впертий. А ще має багато грошей. Влада його не впіймає.
— Впіймаємо.
— Він дасть гроші, і влада його відпустить.
— Впевнений?
— А навіщо влада вимкнула записуючий пристрій, перед тим як показати Пацюкові образ цього меґранса?
— Не фантазуй.
— Коли був запис, — клон ткнув пальцем у комунікатор, — влада не казала імені хитруна, а коли не було…
— Ще раз кажу: не фантазуй.
— Пацюк мовчить і далі мовчатиме, — майже урочисто обіцяє клон. — Пацюк знає, що все вирішують гроші.
— Ось тобі десять фунтів.
— Двадцять.
— А Пацюкові не буде жирно?
— Пацюк впізнав, розповів, — клон язиком дістає з-за щоки бетель, починає жувати. Його щелепи рухаються, немов жорна, між губи просочується червона слина. Розмова закінчена. Він стомився лаштувати слова. Він знає, що йому заплатять.