3
Планета, позначена на картах
рептилоїдів як Т’ідо (Імла),
третя у системі Денавору в зоряному скупченні Терзан–1.
8913 година 63 індикту суверенного часу Галактики.
Сьогодні Пелу уперше відправили до теплиць на чергування. Вона вивчила карту, і дорогою майже не дивилась на екран навігатора. Стежка, що нею крокувала втікачка, мала обігнути плаский пагорб і вивести її до річкової долини. Туди, де будівничі Фронтиру розташували комплекс господарських і технічних споруд.
Її попередили, що комплекс захищено від місцевих істот енергетичним бар’єром, який при проходженні породжує неприємні відчуття. Вона пильно вдивлялась у вічний туман Імли, намагаючись побачити фронт бар’єру, хоча Лацор казала, що людське око не здатне фіксувати ущільнень баріонного поля. Останні тижні Пелі доводилось так часто погоджуватися з Лацор, що вона підсвідомо прагнула, аби магонійка помилилася бодай у цьому.
А то виходила якась прибацана гра в одні ворота. Все, що знала Пела до телепортації, виявилось не надто придатним для життя на Імлі. Відповідно, її спілкування з Лацор перетворилось на безкінечний телепатичний лекторій, що зводився до неквапного, проте послідовного, завантажування до її пам’яті величезних обсягів інформації.
Та історія Галактики, яку Пелі викладали в авреліанській школі, виявилась до смішного куцою, однобічною, а місцями й брехливою. Те, що розповіла магонійка, не залишало каменю на камені від шкільних уявлень Пелінії Мах про розвиток життя на планетах Чумацького Шляху та велич земної цивілізації.
Горді сини Землі виявились продуктом поразки та відступу у пустельні широти Галактики давніх гуманоїдних цивілізацій. Третя від Сонця планета стала схованкою для двоногих, позбавлених луски та пір’я, своєрідним аналогом Фронтиру. Лацор розгорнула перед втікачкою тривимірні карти, на яких золотим кольором позначила галактичні володіння оріонітів. Ті, у часи своєї величі, контролювали майже п’яту частину Чумацького Шляху. Їхня імперія перевищувала зону розселення землян доби Еарлана Третього на два порядки. Перед загибеллю «раса А» впритул підійшла до сидеральної інженерії, збудувавши гравітаційні пастки для потоків зоряної речовини[42].
Простір, освоєний магонійцями, виявився значно скромнішим, але й вони оперували енергією гравітаційного поля, а їхні зорельоти долали відстані у десятки тисяч парсеків. Тікаючи від чергового претендента на трон Воглока, магонійці знайшли нову батьківщину у віддаленому зоряному скупченні в гілці Стрільця, але зустріли там інше зло, про яке Лацор не схотіла розповідати. Як зрозуміла Пела, Фронтир став однією з трьох невеличких колоній, де ховались нечисельні залишки народу Афарі.
«Вас помістили у зоопарки», — подумала тоді дівчина, дивлячись на вузьке, красиво видовжене обличчя магонійки, немов виточене з тигрового каменю. Й миттєво напружилась, згадавши, що та здатна бачити думки.
Але нічого не сталося. Якщо Лацор й зауважила образливу констатацію Пели, то ніяк на неї не зреагувала. Натомість продовжила розповідати.
Перед Пелою розгорнули історію Галактики до появи гуманоїдів. Зірки старішали, їхні планети огортали біосфери, давні раси одна за одною виходили зі своїх колисок у простори Космосу, оволодівали високими технологіями, колонізували простір, будували імперії і, врешті-решт, сходили у небуття, коли вичерпувались їхні біологічні сили або більш могутні сусіди поглинали їхні володіння.
Раса, що породила Воглока, не відрізнялась від решти ані особливою технічною потугою, ані пророчими осяяннями провидців. Її колискою вважалась вщерть вкрита водою планета, що оберталась навколо жовтої зірки. Однієї з багатьох у зоряному скупченні, відомому земним астрономам, як Сорок сьома Тукана. Збереглися легенди, згідно з якими мешканці планети-океану втратили свою колискову планету після вибуху наднової зірки і перетворилися на космічних кочовиків. Ті ж легенди стверджують, що у тисячолітніх мандрах хмарними лабіринтами Тукана правителі кочовиків знайшли Ковчег зі знаннями древньої раси й оволоділи таємницею лінійного безсмертя.
Коли провідні раси Галактики зустрілися з Воглоком, він вже встиг знищити не лише конкурентів-безсмертних, але й весь свій народ, стомившись правити ним протягом двадцяти тисяч років. Його засоби владарювання вражали досконалою відпрацьованістю, мислення — парадоксальністю, а досвід здавався безмежним. Століття за століттям він завойовував Галактику, нарощував могутність, шліфував свої телепатичні вміння, змінював тіла та зміцнював ті віровчення, у яких виступав у ролі божественного спасителя і світлоносця.