Під його абсолютною владою підкорені цивілізації спочатку досягали суспільної злагоди й дивовижних технічних успіхів, але розквіт швидко змінювався заціпенінням у тотальному фанатизмі, а відтак суспільною втомою, епідеміями самогубств та біологічним занепадом. Здавалося, безсмертна істота висмоктує з мислячих рас вітальну силу. Вороги Воглока запевняли, що він підтримує своє вічне життя пожиранням душ. Ті ж, хто не вірив у вурдалачну сутність Темного, вважали, що до занепаду приводили відсутність свободи та втрата мислячими створіннями сенсу існування. Хоч би як там було, але світлоносець, котрого не обмежувала смерть, прагнув всевладдя та безмежного накопичення знань.
На одній з мертвих планет-приблуд, що прилетіла невідомо звідки, Воглокові слуги знайшли зруйнований портал. Безсмертному вдалося відновити його функції й, таким чином, оволодіти технологіями телепортації. Тепер Воглок міг вийти за межі Чумацького Шляху і взяти під свій контроль мешканців інших галактик. Він кинув свою імперію та вирушив у мандри Всесвітом. Сто тисяч років Галактика відпочивала від нього, але мільярди мислячих створінь продовжували сповідувати віру у доброго бога, молитись йому та чекати на його повернення і справедливий суд. Коли ж він повернувся, то не лише Чумацький Шлях здригнувся від його зрослої потуги. Могутні раси з сусідніх зоряних островів — Туманності Андромеди та Срібної Монети[43] визнали Воглока загрозою та розпочали проти нього війну, що тривала віки і спустошила безліч світів.
Йдучи до теплиць, Пела спробувала уявити собі Воглока у часи його найвищої могутності. У якому тілі він тоді полюбляв мешкати? Як виглядав головний з палаців володаря Чумацького Шляху? Які речі прикрашали тронний зал всесвітодержця (чи то галактарха)? Чи кохав він когось, окрім себе? Магонійські хроніки, наповнені одноманітними переліками апокаліптичних битв і загиблих цивілізацій, не зберегли цих подробиць.
Якраз тієї миті, коли втікачка уявила собі велетенського райдужного слимака на троні, вирізаному з суцільного діаманту, її тіло наштовхнулось на невидиму та щільнішу за воду хвилю. Тіло відчуло стіну, збудовану з прозорих гарячих драглів; Пелі забракло повітря, в очах згустилися сутінки, а навколо серця запульсував важкий больовий обруч.
«Енергетичний бар’єр!» — зрозуміла дівчина.
Згадавши поради Лацор, вона рушила вперед, розсуваючи пекуче і в’язке середовище. Пульсуючий біль охопив її кублами розпечених мацаків, але це тривало недовго. Жар вогненної купелі спочатку перемістився з грудей на спину, а потім зник, залишаючи в тілі відчуття порожнечі. Немов хвиля вимила щось суттєве. Пела завмерла, опановуючи тіло та виганяючи з м’язів бридке тремтіння.
А наступної миті вона побачила велетенську тінь, що нависла над брудно-білими пасмами. З зовнішнього боку бар’єра тулилась до нього і вібрувала істота, вища за елеваторну вежу та антени Фронтиру. Вібрацію не супроводжували звуки, проте імла робила її відчутною. Туман заважав побачити вібруюче тіло у всій його величі, але Пела знала, як виглядає цей мешканець кам’янистих верховин. Гігантських павукоподібних істот магонійці поетично іменували пожирачами туману. Дівчині показали тривимірне відео, у якому мешканці Фронтиру зберегли для нащадків захоплююче видовище — атаку двох десятків пожирачів на поле, всіяне блискучими приладами, які здались Пелі електромагнітними випромінювачами. У тому фільмі чудовиська, наче граючись, висмикували з ґрунту багатотонні конструкції та ламали металеві опори товщиною з людську ногу.
Туманом, звісно, вони не харчувалися, а лише висмоктували з нього енергію, розріджували розсіяну у повітрі вологу, перетворюючи імлисті пасма на кристалики льоду. Подолати бар’єр велетні не могли, навіть найбільші і найсильніші з них. Проте їм вдавалось впливати на технічні пристрої на відстані. Саме тому в обов’язки чергових входило відганяти пожирачів за допомогою імпульсних гармат. Колишня леді-матрос вирішила саморуч взятися за вібруючого павука, щойно добереться до пульту.
Вона вбігла до шлюзу, на ходу розстібаючи клапани на одязі; розмальований світловими смугами магонійський скафандр впав на підлогу. На ній залишилася тільки дихальна маска. Дівчина спіральним пандусом піднялася до пультової і зупинилась, побачивши там людиноподібного робота, що нахилився над тактичною консоллю.