— Люди повинні розмовляти. Нас тут дуже-дуже мало.
— Я не впізнаю Овіту. Останні дні вона якась дивна. Цілими днями блукає пустелею.
— А де ще тут блукати?
— Але ж не там, де повно пилових пасток.
— Сестра Овіта смілива. На Єсіхі[46] сестра ходила нижніми рівнями виробіток, де такі, як Гумм, клони наробили безліч різних пасток. І вона не потрапила до жодної з них. Вона ходила навіть у ті печери, які викопали нелюди, а туди не кожний шахтар зможе пройти. Над сестрою благословення Держателя Склепіння.
— А вчора вона сказала, що привиди збираються навколо Розплідника. Так сказала, що в мене наче струм хребтом пробіг.
— Привиди? — Гумм подивився на Овітині сліди, що тягнулися схилом пагорбу. — А Мулан також відчуває привидів?
— Я відчуваю, що цей Храм висвердлює мені мозок.
— Тут загинули боги.
— Смерть вшановують смертю, — Мулан примружила очі, дивлячись на лінію надовбнів. Якраз там, де та зустрічалася з пустельним горизонтом, на небо виповз шафрановий серпик Пайоніри.
— Мулан мовила обтяжуючі слова, — похитав головою шахтар. — Такі слова накликають бурю. Мулан має думати не лише про себе, але й про дитину, яку вона носить.
— Буря прийде й без моїх слів, можеш мені повірити, — крізь дихальний фільтр її голос звучав зловісно. — А про дитину я думаю в першу чергу. Прокляті місця притягують до себе зло. Й відбиток того зла може впасти на народжене тут життя. Зло зростає. Нічого не відаю про якісь там зібрання привидів, але щось таки повертається на це місце.
— Можливо, Гумм з Мулан опинилися тут не випадково, — шахтар підійшов до дружини, і вона наче потонула у його могутніх обіймах. — Будемо пильні, старий клон також дечого відчуває. І нехай береже нас Держатель Склепіння.
Овіта йшла по плато Поланського, аж поки мури Храму життя не зникли за обрієм. Двічі вона оминала пилові пастки й нарешті дісталася висохлого річкового русла. Дві доби тому тут лютував ураган. Він намагався відірвати від скельного ложа чорні тверді, схожі на клітки, колючки й віднести їхні уламки до моря. Але й цього разу останні з кущів Фаренго витримали біснування пустельних вихорів.
Ураган перемістив піщані і пилові дюни. Він оголив кам’яні плити древньої дамби. Колись вона захищала від повеней штучні тераси, що вели до Храму, а тепер її розривали міцним корінням кущі-клітки. Тріщини, наче орнамент, вкрили жовто-червоні плити, з них вистромлювалась порость.
Позасерійний високоспеціалізований клон НО98 на ім’я Овіта зручно влаштувався серед кущів-кліток. Останні дні її тягнуло до таких пустельних місць. Вона здогадувалась, що відбувається. Колись вона свідомо відкинула той шлях, що проклали для неї її творець Тейсанболон й ті, хто сповідував вчення Атри. Тепер хтось або щось увімкнуло ланцюг подій, одною з ланок котрого був виріб майстра Тейсана. Зовнішня сила пробудила силу внутрішню: те, що замешкало в ній ще до народження. Для цих сил не існувало перешкод. Ані космічних відстаней, ані особистої волі Овіти.
Три роки тому, на Піфії, одна з Преподобних сестер сказала їй, що ментальні «підклади» враховують можливий спротив свого носія. Чим сильніший спротив, тим ширше поле їхньої дії. Якщо у свідомому стані носій ще здатний боротися, то під час сну «підклад» або напряму руйнує психіку, або ж вибудовує у підсвідомості біполярну схему.
«Ти не зможеш не спати, — сказала Преподобна. — І ніхто не знає, скільки ночей знадобиться, щоби одного ранку з твого ліжка встав хтось інший. Хтось невідомий у твоєму тілі. — Тоді Овіта попросила, щоб її зондували. Преподобна довго досліджувала її у гіпнотичних та інших змінених станах і, врешті-решт, відмовилася від застосування жорсткої корекції.
«Битва зонда з ментальним паразитом перетворить тебе на овоч», — присудила Знаюча і порадила їй молитися.
Вона молилася всі ці роки.
Молилася і пильнувала.
Врешті-решт їй здалося, що заховане у її підсвідомості чудисько заснуло назавжди. Що воно не витримало близькості до енергій Храму.
І от два дні тому ці ілюзії розвіялися. Чудисько пробудилось.
Ленго зустрівся з Ольдом, зрозуміла вона, і хвилі, підняті їхньою зустріччю, покотилися всесвітом. Так частина маси двох «чорних дір», що зливаються в одну, перетворюється на гравітаційний шторм, від якого здригаються неосяжні галактичні диски. Ланцюг подій ліг на колеса долі і вони зрушились.
Закрутилися, змінюючи світ.
Й зачепилися за неї.
За ту, котра стоїть на краю.
Вона не спала вже дві доби. Зможе витримати ще дві. Але далі — кінець. І нема на те ради. Щоправда, є ще один спосіб випасти з ланцюга. Можна просто зараз пірнути до пилової пастки і припинити існування «закладки» разом із носієм НО98. Пил Фаренго задушить її за дві-три хвилини.