За кілька хвилин він відчув присутність Алефа.
Озирнувся.
З пробитого боку транспортера вистрибнув капітан «горобців». Він рухався з економною і хижою грацією двоногої комахи.
Певно тижнями не вилазить з екзоскелета, подумав Марков. Ці елітні бійці фанатіють від служби, як сектанти від забобонів. Хлібом не годуй, лише дай побігати і постріляти.
— Не так все й зле, — проскрипів у комунікаторі голос головного «горобця».
— Невже.
— Ми вигнали його з нашого двору.
— Ненадовго.
— Цього ми не знаємо. Він втік без тіла… — Алеф дострибнув до столика, вийшов з екзоскелета і сів поряд з Марковим. — Та й з Оком поки що не все ясно.
— …?
— Хлопці знайшли там, — капітан кивнув на іржаву громаду, — щось подібне на контейнер для зберігання слизняків. Коли дослідимо у нашому центрі, будемо знати більше.
— І коли дослідите?
— Протягом стандартної доби.
— А звідки відомо, що те, що вони знайшли, подібне на контейнер для мафеді? Хіба хтось бачив таку штуку?
— Вей знайшла таке на древній планеті.
— На 9КВ40:2?
— Її тепер називають Тифоном.
— З живими слизняками?
Крізь мембрану шолома було видно, як капітан імперських воїнів кивнув. Відтак Марков знову почув його голос:
— Здається, у цих контейнерах вони можуть перебувати у сплячці тисячоліттями. Ленго міг знайти аналогічний апарат тут, у зруйнованому порталі.
— Ви маєте звіти експедиції Вей?
— Повних не маємо. Але є достатньо матеріалу для аналізу та деяких висновків.
— І що, є якісь припущення, куди саме могла чкурнути тварюка?
— Цим займаються.
— Ну, звісно… — Марков хотів гмикнути, натомість чхнув. — «Цим займаються». Так, ніби я з вулиці прийшов. У мене, між іншим, допуск «а-шість».
— Мене інформували.
— Так у чому справа?
— Ситуація швидко змінюється. Можливо, що всі ми не встигаємо за подіями.
— Так це треба виправити.
— Повністю погоджуюся, генерале. За вісімнадцять годин, згідно з наказом, маємо прибути на літерний об’єкт. Маю підстави думати, що там все… ну, може, не все, але бодай щось проясниться.
— Об’єкт на Тіронії?
— На одному з її супутників.
Маркову здалося, що він зрозумів.
— Імператор прибув до системи Хаябуси?
Алеф ніби не чув запитання. Він спостерігав за струнким смерчем, що хвилину тому виник на обрії й нісся, здавалося, просто на них. Вихор здіймався колоною, поряд з якою змеркла й змиршавіла решта пилових хоботів. Важка сива хмара правила колоні за капітель.
— У диханні Марсу відчуваєш запах кориці та холодних пряних вітрів, тих, що підносять летючий пил, омивають нетлінні кістки і приносять пилок давно відцвілих квітів[49].
— Перепрошую? — не второпав поліцейський.
— Слова давнього поета.
— Марсіанського?
— Земного, — погляд Алефа не відривався від хобота, що підмітав пустелю вже метрах в тридцяти від транспортера. — Думаю, комісаре, настав час повідомити уряд колонії і Четвертий флот про зняття блокади. Годі й уявити, як вони зрадіють.
За мить налетів смерч і відібрав в них столик.
9
Планета, позначена на картах
рептилоїдів як Т’ідо (Імла),
третя у системі Денавору в зоряному скупченні Терзан–1.
8915 година 63 індикту суверенного часу Галактики.
Заховану у туман споруду Пела побачила не очима, а чимось на штиб сканера, котрий оператор сновидіння вмонтував до її перенісся (або десь-інде, але не нижче симпатичної западинки над верхньою губою). Вона не здивувалася своїм новим здібностям — адже той, хто посилає їй сни, зацікавлений у розширенні її кругозору. Недарма ж він розповів їй про тюремників.
«А ось і тюрма», — вирішила вона, коли перед нею постав мерехтливо-темний силует приплюснутої піраміди, верхівку якої наче зрізали плазмовою гарматою. Вона зробила ще кілька кроків й опинилась перед гладенькою стіною, зробленою з невідомого Пелі чорного матеріалу. Вона ніколи не мала справи з чимось подібним, не відала його назви, проте звідкілясь знала, що він страшенно твердий, майже нездоланний для земних інструментів проникнення і дрібнення. Дуже вдалий для побудови в’язниць.