— Хорошо! — Богорський кивнув.
Він і сам не вірив, що Бохов зробив цю пропозицію серйозно, просто той почував себе винним перед товаришами. Проте загальна пригніченість була переможена. І якщо навіть сьогоднішня нарада не матиме ніяких інших результатів, крім цього, і то вже це можна вважати великою перемогою. Насамперед треба було подолати страх, бо це їхній найнебезпечніший ворог.
— Я теж, товариші, боюся, — сказав Богорський, — але ж ми повинні також мати й довіру. До цього часу Гефель стійко витримав усі тортури! Хто ж дає нам право сумніватися в ньому? Чи цим самим ми не починаємо сумніватися в самих собі? Небезпека не у Гефелі і його братові-поляку, вона в фашистах. Червона Армія все далі заганяє фашистів назад на територію Німеччини, починаючи від Кюстріна й Данціга, аж до Бреслау. А другий фронт просунувся вже аж до Франкфурта.
І Богорський зробив такий жест, ніби звідкись здалеку взяв щось у руки і, наблизивши кулаки, стиснув їх докупи.
— Отак-то, товариші, стоять справи, — із стриманою силою промовив він, — Чим ближче перед собою бачитимуть фашисти свою загибель, тим жорстокіші вони ставатимуть — і Гітлер, і Клюттіг, і Шваль. Ми знаємо, що вони хочуть нас знищити. І саме тому ми повинні протиставити їм нашу, приховану поки що, силу. Доки ми будемо стійкі, як Гефель і Кропінський, так, так, — вигукнув Богорський, запалюючись від своїх власних слів, — вони теж будуть стійкі! І поки ми будемо такі ж, як вони, фашисти не викриють нашої прихованої сили, але вони почуватимуть її. Хай собі шукають, вони не знайдуть нічого. Жодного патрона і жодної людини!
В його стиснутих у кулаки руках, що мов два важких камені лежали на колінах, почувалася велика сила.
— Фашисти, — ще спокійніше провадив він далі, — наголо обстригли наші голови, позбавили нас нашого обличчя й імені. Вони дали нам натомість лише номер, забрали наш одяг і одягли на нас це арештантське лахміття...
Він шарпнув за свою смугасту куртку.
— Ми для них — працьовиті робочі бджоли, ми будуємо для них будинки й садимо садки. Дз-з, дз-з, дз-з! Однакові смугасті бджілки! Я схожий на тебе, і ти схожий на мене. — Його кулаки розтиснулися на мить і знову стиснулися. — Хорошо! — прошепотів він значуще. — Але бджоли мають жала. Дз-з, дз-з, дз-з! І колись ще Клюттіг потрапить у бджолиний рій — хай тоді начувається!.. Всі ми схожі один на одного... Як добре, що вони забрали у нас наші обличчя і дали нам це смугасте дрантя, як це добре. Ви розумієте мене, товариші? — Богорський злегка погладив рукою свою смугасту куртку, відкинувся назад і заплющив очі.
Бохову стало соромно за себе перед лицем такої мужності. Сам він був завжди прямолінійний і навіть різкуватий з товаришами. Образні слова Богорського немов зачарували всіх. Їхні обличчя набрали зовсім нового виразу, очі, осяяні тьмяним відблиском догоряючої свічки, спалахнули. Цього разу вони не ухвалили ніякого рішення, та в цьому й не було потреби. Кожен ніс це рішення в своєму серці.
Коли збиралися вже розходитись, Пшібула зажадав, щоб було виділено одного товариша, на якого поклали б персональну відповідальність за дитину.
— Не треба, — як завжди лаконічно відповів Бохов, — я зроблю це сам... А коли ти роздобудеш що- небудь для маляти, передай Кремеру, а він уже потім подбає про все, що треба, — звернувся він до Ріомана.
— Оиі, оиі[21], — закивав головою француз.
Вони один за одним вийшли з підвалу і, тримаючись на певній відстані, змішалися з іншими в’язнями, які б вечірніх сутінках прогулювалися по дорозі, поки ще не чутно було свистка старости.
***
Гортензія вже зовсім зібралася в дорогу. Все було обдумано, навіть те, яким транспортом вона поїде. У Цвейлінга не було свого автомобіля, але була автомашина у Клюттіга. Уже давно Гортензія плекала потай думку про те, що їй удасться переконати бравого гауптштурмфюрера взяти з собою її багаж. Взагалі це був справжній мужчина, не те що її тюхтій чоловік.
Кілька разів, на так званих товариських вечірках, Клюттіг запрошував її до танцю. Жіночий інстинкт підказував Гортензії, що гауптштурмфюрер крадькома милується її розкішним станом, це було їй приємно, і вона охоче йшла з ним танцювати. Але далі цього не йшло.
Жінки в Клюттіга не було, він розлучився з нею кілька років тому. На противагу всім іншим офіцерам за ним не водилося ніяких любовних історій, і це ще вище підносило його в очах Гортензії. По суті, це була жінка спокійного темпераменту, флегматична і душевно лінива. Розчарування, яке спіткало її в шлюбі, ще посилило ці риси її характеру.
Цього вечора, чекаючи з роботи чоловіка, Гортензія стояла перед дзеркалом у спальні і з нудьгуючим виглядом розглядала себе. Вона вагалася: йти їй до Клюттіга чи ні. Може, їй справді незручно звертатися до нього з проханням. Адже він був набагато старший чином від її чоловіка. Старший чином? Гортензія зневажливо закопилила губи. Ну, з цим скоро буде покінчено. Мине ще небагато часу, і Цвейлінг знову перетвориться в те, чим був до служби, тобто в абсолютне ніщо. А Клюттіг? Гортензія байдуже знизала плечима.
Вона знала, що до війни Клюттіг був власником невеличкої плісирувальної майстерні. У всякому разі, він справжній мужчина. Турбота про багаж заглушила всі її сумніви. І вона вирішила піти до Клюттіга. Критичним оком жінка розглядала себе в дзеркалі.
Блузка не сподобалася їй, і вона переодяглася в тісний пуловер, в якому звабливо обрисовувалися її пишні форми. Вона погладжувала груди, крутилася на всі боки перед дзеркалом і при цьому бурмотіла:
— Чого тільки не зробиш, щоб врятувати своє добро...
Шкода, що вона не може взяти з собою і своїх красивих меблів.
Клюттіг був удома. Він займав у офіцерському селищі окремий будиночок. Він здивувався, побачивши Гортензію. Вона сіла на запропонований їй стілець, забувши зняти пальто.
— Я прийшла до вас з проханням. У Готтгольдаж немає машини.
Клюттіг, нічого не розуміючи, закліпав очима.
Гортензія покірно склала руки на колінах і надала своєму погляду благального виразу.
— Чи не могли б ви взяти мої речі на свою автомашину? Це ж усього-на-всього кілька чемоданів і ящиків.
— Куди взяти? — вигукнув Клюттіг.
Гортензія безпорадно знизала плечима.
Тепер Клюттіг зрозумів. Він пробурчав щось, засунув руки в кишені і почав походжати по кімнаті.
— Ви хочете сказати, якщо...
Гортензія швидко кивнула головою.
Клюттіг спинився перед нею, широко розставивши ноги.
— Воєнна операція, — різко сказав він, — воєнна операція — це вам не переїзд на нову квартиру.
Гортензія зітхнула, у воєнних операціях вона не тямила нічого.
— Ви єдина людина, яка могла б мені допомогти. Що ж мені робити? У Готтгольда ж немає машини...
Вона розстебнула пальто і розгорнула поли. Очі Клюттіга так і вп’ялися в її груди. Він непомітно ковтнув слину. Його кадик застрибав від збудження. Гортензія добре бачила, як змінився вираз обличчя гаупт- штурмфюрера. Вона несміливо посміхнулася, в цій посмішці світилася надія на успіх. Проте Гортензія помилялася. Вона явно перебільшила любовний запал Клюттіга. Крім хтивості, на його обличчі позначилася й досада, що ця спокуслива жінка дісталася такому телепню, як Цвейлінг. З неї могла б вийти дуже непогана дружина і для гауптштурмфюрера.
Клюттіг швидким рухом присунув до себе стілець і сів навпроти Гортензії.
— Чи ви хоч щасливі принаймні?— несподівано запитав він.
Гортензія завмерла, ніби заворожена його поглядом.
— Ні, пане гауптштурмфюрер. Ні, зовсім не щаслива. Взагалі не щаслива..
Клюттіг поклав руку на її коліно.
— Гаразд, я візьму з собою ваш багаж.
— О, пане гауптштурмфюрер... — Не тямлячи себе від радості, Гортензія міцно стиснула його руку, що тимчасом непомітно сковзнула убік, поміж своїми колінами.
Якусь мить Клюттіг боровся із спокусою, але потім висмикнув руку, відкинувся на спинку стільця і втупився в Гортензію пильним поглядом. Вона відчула на собі цей погляд, і на мить її пойняв страх, якого вона вже давно не знала.