Станіслав Кульчицький
Голодомор — 1933: міфи і реальність
26 листопада 2016 р. П.Порошенко видав указ «Про заходи у зв’язку з 85-роковинами Голодомору 1932–1933 років в Україні — геноциду Українського народу». Міністерству закордонних справ було доручено продовжувати роботу щодо визнання Голодомору геноцидом світовою спільнотою — іноземними державами та міжнародними організаціями.
Відтоді сплило 15 місяців. МЗС України разом з Інститутом національної пам’яті приклали немало зусиль, щоб переконати міжнародну громадськість визнати Голодомор геноцидом. Чи можна сподіватися, що в листопаді 2018 р., коли виповниться 85-а річниця Голодомору, буде досягнуто прогрес у цій справі?
П.Порошенко приклав особисті зусилля, щоб уряд Ізраїлю визнав геноцидну природу Голодомору, але безрезультатно. У листопаді 2017 р. відбулися парламентські слухання в Палаті громад Великої Британії на тему Голодомору, але британський уряд, як і раніше, визнає геноцидом тільки Голокост і злочини в Руанді та Сребрениці. Пояснення, яке українське посольство в Лондоні одержало від уряду, просто дивовижне: міжнародне право, а в даному разі — Конвенцію ООН про геноцид 1948 року не можна застосовувати ретроспективно. А як же з Румунією та Югославією? Зусилля посла України у Вашингтоні Валерія Чалого теж виявилися безрезультатними. Це тим більш прикро, що конгресово-президентська комісія США з дослідження Великого українського голоду 1932–1933 рр. ще у квітні 1988 р. визнала: «Йосип Сталін та наближені до нього особи вчинили геноцид проти українців».
Коментуючи невдачу В.Чалий випромінював оптимізм: «Ми знову підемо в Конгрес США, щоб добитися правди та справедливості і прийняття в наступному році відповідну резолюцію». Проте за кілька днів до того, як пролунало це твердження, речниця Державного департаменту Хезер Науерт заявила: «Цього місяця ми згадуємо та вшановуємо мільйони українців, які померли від голоду на початку 1930-х років в результаті жорстокої політики радянської доби часів Сталіна. Варварське відбирання українських земель та урожаю призвело до Голодомору або «смерті від голоду», що стало одним з найбільш жахливих діянь ХХ століття і перетворило житницю Європи на землю колосальних людських страждань».
Вчитуючись в ці сильні вислови Чалий не зрозумів, що його сподівання на визнання американським урядом Голодомору геноцидом безпідставні. На відміну від часів В.Ющенка, США тепер не бояться псувати таким визнанням відносини з Росією, бо вони давно зіпсовані через інші причини. Проте американці, судячи по заяві речниці Держдепу, не розуміють природи Голодомору. Адже його причиною вони вважають «варварське відбирання українських земель та урожаю», тобто колективізацію сільського господарства і реквізиції зерна, а це — загальносоюзні явища. Російська історіографія якраз і стверджує, що в Україні у 1932–1933 рр. панував такий самий голод, як в інших регіонах, а не голодомор-геноцид.
Загальносоюзний голод
У Кремлі аж до грудня 1987 р. заперечували наявність голоду 1932–1933 рр. Те, що тоді відбувалося в Радянському Союзі, називали «тимчасовими продовольчими утрудненнями». Коли згадана вище конгресово-президентська комісія США та її виконавчий директор Джеймс Мейс почали оприлюднювати результати своїх досліджень, наявність голоду довелося визнати. Австралійським вчений Стівен Віткрофт, який першим скористався відкритою у 1989 р. в Центральному архіві народного господарства СРСР демографічною статистикою, опублікував результати своїх багаторічних досліджень у додатку до багатотомного документального збірника «Трагедия советской деревни» (том 3, М., 2001). Остання фраза його статті «Про демографічні свідчення трагедії радянського села в 1931–1933 рр.» звучала так: «По одній лише Україні можна говорити про 3–3,5 млн. додаткових смертей, а по СРСР в цілому, мабуть, про 6–7 млн».
У книзі Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і терор голодом», яка сенсаційно з’явилася в Нью-Йорку ще в 1986 р., були схожі цифри (по Україні надсмертність оцінювалася в 5 млн. осіб, а по СРСР в цілому — 7 млн.), але вони являли собою експертні оцінки, а не більш-менш точний результат, одержаний аналізом демографічної статистики. Російським політикам довелося визнати як голод початку 1930-х рр., так і його жахливі демографічні наслідки. Щоправда, 14 лютого 2017 р. в Державній Думі РФ відбулися парламентські слухання на тему «Патріотичне виховання громадян Росії», де озвучувалися нові оцінки втрат радянського населення в 1941–1945 рр.: не 26,6 млн. осіб, як твердила утворена в 2009 р. Міжвідомча комісія з підрахунку втрат в роки Великої вітчизняної війни, а 41 979 тис. осіб. Ця пробна куля (вже розкритикована в західній історіографії) цілком явно спрямовується на те, щоб приховати лакуни в чисельності населення, викликані голодом 1932–1933 рр. і репресіями 1937–1938 рр.
Пояснюючи народу причини «продовольчих утруднень», Сталін у доповіді «Підсумки першої п’ятирічки», проголошеній 7 січня 1933 р. на об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б), заявив: «Не можна не підганяти країну, яка відстала на сто років і якій загрожує через її відсталість смертельна небезпека… Тому партія була змушена підхльостувати країну, щоб не прогаяти часу, використати до дна передишку і встигнути створити в СРСР основи індустріалізації, які становлять базу його могутності».
Теза про «підхльостування» була й досі залишається в російській історіографії одним-єдиним поясненням голоду 1932–1933 рр. Аякже, гітлерівська Німеччина справді напала на СРСР, вождь за півтора десятиліття до нападу передбачив таку можливість і в грудні 1925 р. взяв курс на індустріалізацію країни…
Тим часом загальносоюзний голод початку 1930-х рр. був закономірним наслідком будівництва штучного соціально-економічного ладу, який молоді німецькі революціонери К.Маркс і Ф.Енгельс у 1847 р. нарекли комунізмом. У 1891 р. (вже після смерті Маркса) стало відомо, що він поділив комунізм на дві фази за ознакою розподілу матеріальних благ — соціалізм (з розподілом по труду) і повний комунізм (з розподілом за потребами). В його уявленні й відповідно в уявленні В.Леніна і Й.Сталіна обидві фази різнилися між собою тільки за розподілом. За виробництвом матеріальних благ комуносоціалізм нібито не відрізнявся від повного комунізму, тобто мусив бути соціально-економічним ладом, позбавленим приватної власності на засоби виробництва, товарно-грошових відносин і вільного ринку. Товари перетворювалися на продукти, а заробітна плата повинна була обчислюватися не в грошах, а в трудових одиницях. Виявилося, однак, що з робітниками можна було так експериментувати, але з хліборобами не вдалося. Коли держава проголосила ліквідацію приватної власності і почала реквізувати у селян методами гумової продрозверстки вироблену продукцію, вони припинили працю, і в країні назрів економічний колапс, супроводжуваний голодом. Ленін скасував двохрічні продрозверстку переходом до нової економічної політики, тобто визнав продукцію селян їхньою власністю, обмеживши завчасно відомим для них відсотком у вигляді натурального податку. Сталін зробив це саме у січні 1933 р., тобто після трьох років продрозверстки, яка зруйнувала економіку і викликала загальносоюзний голод. Надалі він без зайвого галасу відсунув скасування товарно-грошових відносин на другу, цілком гіпотетичну фазу комунізму, а у повоєнних томах своїх «Творів» зробив виправлення з метою замаскувати попередні уявлення про комуносоціалізм.
Загальносоюзний голод в Україні
Кількість публікацій про український Голодомор 1932–1933 рр. уже обчислюється у світовому масштабі кількома десятками тисяч. Мабуть, найбільш поширеним міфом з тих, які наросли на цій темі, є уявлення про те, що найтяжча в історії українського народу трагедія стала наслідком реквізиції зерна. Насправді колективізація сільського господарства, яка технічно полегшили хлібозаготівлі, і безрозмірні реквізиції зерна, як підкреслювалося вище, були передумовами, а не причинами Голодомору. В Україні теж мав місце той голод, який в російській історіографії називають загальносоюзним. Він став результатом конфіскації врожаїв 1931 та 1932 рр. і тривав майже весь 1932-й рік, за винятком двох останніх місяців. У листопаді і в грудні 1932 р. механізм майбутнього Голодомору відпрацьовувався в деяких селах, занесених за велике відставання у виконанні хлібозаготівельного плану на «чорну дошку». Отже, датування Голодомору двома роками є досить умовним. На всій велетенській території України і Кубані він відбувався у 1933-му році.