До відкриття радянської демографічної статистики існували експертні оцінки, які після оприлюднення результатів Всесоюзного перепису населення 1939 р. стало можливим порівнювати з даними попереднього перепису 1926 р. Ототожнення Голодомору з Голокостом істотно впливало на оцінку жертв української трагедії в бік завищення. Адже у представників діаспори, які висували оцінки, існував один критерій: назвати цифру, більшу від офіційного розрахунку жертв Голокосту — 6 млн. осіб. Тому оцінка варіювалися в діапазоні, який став звичним: від 7 до 10 млн. осіб. Ці цифри жодним чином не вписувалися у вилку між двома переписами, внаслідок чого авторитетний у колах діаспори демограф Володимир Кубійович у 1959 р. зазначав: «Якби прийняти ці числа, треба б консеквентно припускати дуже сильний приплив людності з інших республік в Україну, зокрема до сіл, щоб вирівняти ці величезні втрати. На такий масовий приплив неукраїнського населення до сіл України не маємо ніяких даних».
Коли радянська демографічна статистика була відкрита, стало можливим назвати більш-менш точну цифру втрат. Адже створилася можливість на підставі великого масиву даних внести необхідні поправки у переписи і реконструювати демографічну історію кожного року між двома переписами, всередині який знаходився 1933-й рік. Розрахована С.Віткрофтом цифра втрат уже наводилася, а в 2008 р. були оприлюднені перші колективні розрахунки Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України — 3 570 тис. осіб. Тим не менш, українські політики і публіцисти вперто тримаються за цифри, висунуті в діаспорі — від 7 до 10 млн. осіб. На парламентських слуханнях, скликаних у зв’язку з 70-річям Голодомору в лютому 2003 р., Борис Олійник дав таким спробам гідну відсіч: «Комусь треба перекидатись мільйонами як міченими картами, свідомо знижуючи поріг болю, перетворюючи страхіття на гру цифр, даючи підстави цинікам шкіритися з хохлів, які, мовляв, звикли до приписок».
Ситуація істотно погіршилася у 2009 р., коли в цю справу втрутився Президент України. Інституту демографічних і соціальних досліджень В.Ющенко доручив вийти на цифру в 10 млн. осіб, сподіваючись таким чином «вибити» у міжнародної громадськості визнання Голодомору геноцидом. Однак нові розрахунки, зроблені працівниками інституту Наталею Левчук, Омеляном Рудницьким та ін. разом з американськими демографами українського походження Олегом Воловиною показали, що прямі втрати населення за 1932–1933 рр. становили 3 941 тис. осіб, а непрямі (дефіцит народжувань, викликаний неможливістю завагітніти голодуючій жінці) — 1 122 тис., в сумі — 5 063 тис. осіб. Що було робити науковцям спеціалізованого академічного інституту під тиском глави держави? Вони не зіпсували честі мундиру, але ввели в демографію поняття «кумулятивних втрат», тобто втрат, викликаних неможливість померлих і не народжуваних брати участь у відтворенні народонаселення в наступному поколінні — круглим числом в 5 млн. осіб. У грудні 2009 р. в Апеляційний суд м. Києва, де розглядалася справа про Голодомор, пішла цифра втрат, яка «вражала» своєю точністю: 10 063 тис. осіб.
Треба зрозуміти іронію: демографічні оцінки жертв Голодомору не можуть бути точними внаслідок самої природи репресії, яка є стріляниною по площі. На відміну від жертв Великого терору 1937–1938 рр., на кожного знищеного голодом не заводилася судово-слідча справа. Однак в Україні не здали своїх позицій впливові прибічники лінії В.Ющенка, які прирівнюють Голодомор до етнічної чистки і прагнуть відстояти завищені оцінки його жертв. У північноамериканській діаспорі теж є немало людей, які підтримують звичні цифри і щедро фінансують «науково-практичні конференції» під егідою Меморіалу жертв Голодомору. Демографи, так само як історики, які поважають демографію як науки, беруть участь в цих конференціях, але до їхніх аргументів не прислухаються. Ось резолюція конференції, що відбулася 4 жовтня 2016 р. в стінах Національного університету ім. Тараса Шевченка:
«1. Вважати науково встановленими на сьогодні втрати від Голодомору-геноциду 1932–1933 років щонайменше 7 млн. — в УСРР.
2. Закликати експертів-демографів до більш тісної співпраці з істориками і відкоригувати свої підрахунки».
Які аргументи висувають на захист завищених цифр противники демографів? За словами заступника директора Інституту демографії та соціальних досліджень Олександра Гладуна, ось такий: «аморальність невраховування в загальній кількості жертв природного рівня смертності». А в тексті інформаційного листа, який додавався до запрошення на конференцію, що відбулася 16 листопада 2017 р., фігурував, за його словами, такий вираз: «применшення кількості жертв рівнозначне запереченню злочину геноциду і продовженню радянської брехні».
Яка ситуація склалася сьогодні з оцінкою жертв Голодомору? Спробуємо підбити підсумки.
Існує розрахунок прямих втрат, зроблений в результаті кількарічної роботи українськими і північноамериканськими фахівцями в галузі демографії — 3 941 тис. осіб. Методика розрахунку опублікована фаховими журналами в Україні і на Заході. Результат розрахунку більш-менш співпадає з попередніми оцінками, які ґрунтувалися на аналізі радянської демографічної статистики.
Апеляційний суд м. Києва, який розглянув справу № 415 про геноцид 1932–1933 рр. в Україні, взяв до уваги у вердикту від 13 січня 2010 р. тільки розраховану демографами цифру прямих втрат — 3 941 тис. осіб. Дефіцит народжень і «кумулятивні втрати» судом був проігноровані (Геноцид в Україні 1932–1933 рр. за матеріалами кримінальної справи № 475. — К., 2014. — С. 390, 444).
7 листопада 2015 р. у Вашингтоні був урочисто відкритий пам’ятник жертвам Голодомору. У надпису на пам’ятнику йдеться про «мільйони невинних жертв штучного голоду в Україні». Спроба зафіксувати у надпису цифру 7 млн. жертв була паралізована істориками США і Канади, які спеціалізуються на проблемі Голодомору.
Восени 2017 р. в солідному видавництві з філіалами від Ірландії до Нової Зеландії опублікована англійською мовою книга Енн Епплбом «Червоний голод. Сталінська війна з Україною». До 85-ої річниці Голодомору вийде в світ її український переклад. Як показують перші відгуки, книга стала ефективним поширювачем в англомовному світі реальної картини Голодомору, у тому числі стосовно кількості жертв. Адже її фактологічна основа формувалася у співробітництві з українськими вченими та українознавцями США і Канади.
20 вересня 2017 р. у виступі на генеральній Асамблеї ООН Петро Порошенко закликав членів цієї міжнародної організації визнати український Голодомор актом геноциду. «Це був штучний голод в Україні у 1932–1933 роках, — підкреслив він, — організований тоталітарним режимом Сталіна, який призвів до загибелі від 7 до 10 млн. українців». Кінець цитати…
Президенти України не можуть бути фахівцями в усіх сферах, але при них функціонує спеціалізована адміністрація, що складається з висококваліфікованих фахівців різного профілю і має можливість залучати до своєї роботи усіх, кого потребує. Чому проігноровані висновки демографічної науки? Чому ми знову наступаємо на граблі, адже добре відомо, що В.Ющенко не зміг добитися розуміння від міжнародної громадськості. Доводиться завершувати тему про міфи і реальність Голодомору відсилкою до висловлювань Володимира Кубійовича і Бориса Олійника, процитованих на початку цього підрозділу.