— Огонь над головами! — тихо наказав капітан, і короткі автоматні черги прорізали повітря.
Гітлерівець, який кружляв на місці, миттю впав на землю, а решта великими стрибками подалися навтікача.
— Хальт! Хальт! — вигукнув Дмитрієвський, та це не вплинуло.
Гестапівській вівчарці також вдалось вирватися з зубів Моржа, та лише на одну мить; він знову налетів на неї, збив з ніг, вчепився в горло. Волков відкликав Моржа. Пес неохоче відійшов од своєї вже мертвої жертви. Весь він був у крові: перемога коштувала йому половини правого вуха.
— Стріляй по втікачах! — скомандував сержантові Дмитрієвський, а лежачому есесівцю наказав кинути зброю.
Гітлерівець слухняно відкинув автомат, перевернувся на спину і підвів руки. Капітан підбіг до нього, зв'язав руки і дозволив сісти.
Волков тричі вистрілив по втікачах. Змахнувши руками, один гітлерівець звалився, але другий біг далі, і було ясно, що йому вдасться сховатись.
Залишивши сержанта біля полоненого, Дмитрієвський вирішив переслідувати втікача. Його треба було спіймати за всяку ціну.
Капітан змусив Моржа взяти слід. Розпалений смертельним поєдинком, пес не міг спочатку збагнути, що від нього вимагають, кидався туди й сюди і, лише заспокоєний провідником, вхопився за слід і стрімко повів за собою.
Та в цей час попереду сухо клацнув постріл. Не зметикувавши відразу, в чому справа, Дмитрієвський відпустив собаку.
— Вперед, Морж! Вперед! — скомандував він.
Морж миттю зник, а капітан подався за ним. Він біг з автоматом напоготові і раптом побачив Моржа, який вертався назад. Собака підскочив до нього, весело виляючи хвостом і повискуючи. «Збився!» з тривогою подумав Дмитрієвський.
Та виявилося зовсім інше: з кущів вийшли лейтенант Назаров і радистка Прохорова. Це вона стріляла по втікачеві і вбила його на місці.
Забитих гітлерівців та їх вівчарку закопали. Капітан з ходу почав допитувати полоненого. Він виявився радистом з команди СС, наданої горєловському гестапо, і супроводжував групу з радіопередавачем.
Дмитрієвський попередив есесівця, що коли він правдиво відповідатиме на всі запитання, то йому збережуть життя. Заохочений цією обіцянкою і, видно, покорившись своїй долі, радист не впирався і розповів усе, що знав.
Гестапо поставило перед їхньою групою завдання прочесати ділянку лісу за шостим кілометром між річкою і шосе. Наближатися до міста ближче як за п'ять кілометрів заборонялося. При виявленні у цій зоні жінки група мусила умовним кодом попередити гестапо і повідомити про місце її перебування. Тоді до цього місця повинна була прибути спеціальна команда на мотоциклах. Виявляти себе групі не дозволялося. Хто така жінка, радист не знав. О десятій вечора шістнадцятого червня, тобто завтра, група мусила вийти на дев'ятий кілометр шосе, куди прибуде зміна.
Оце все, що знав радист.
Та й у цьому було досить багато таємниць. До чого тут жінка? Хто вона? Чому гітлерівцям заборонялося виявляти себе і наближатись до міста? Що робиться за п'ятим кілометром? Дмитрієвський підняв людей і ланцюжком знову повів за собою.
П'ятий кілометр не приніс нічого нового, як не приніс і четвертий. Ліс був тихий, спокійний, ніде ніяких слідів.
На підході до третього кілометра провідник Волков умовним свистом зупинив рух, і група підійшла до нього. На невеличкому узліссі, оточеному березами та соснами, Волков виявив сліди, залишені автомашиною.
Дмитрієвський став навколішки, помацав рукою пісок і прийшов до висновку, що машина була тут не дуже давно, принаймні не більше як добу. Малюнок протектора покришок ще не втратив чіткої форми.
Змірявши рулеткою відстань між колесами, він переконався, що тут пройшла легкова машина.
Правда, все це ще нічого не давало, та напрошувалося запитання: що було потрібно машині на цьому узліссі, збоку від шосе? Не прийшла ж вона сюди тільки для того, щоб зробити розворот?
— Товаришу гвардії капітан, — гукнув Волков Дмитрієвського. — І тут сліди!.. Машина тут стояла…
Капітан поспішив до Волкова, який сидів навпочіпки.
Так, машина стояла тут деякий час, що підтверджувалося калюжкою масла. І тут же капітан побачив відбитки чоловічого і жіночого взуття.
Наївно було б думати, що маленькі сліди залишила
Юлія Василівна, та все ж серце у Дмитрієвського закалатало,
Він виміряв сліди: чоловічий показав сорок два сантиметри, жіночий — тридцять п'ять.
— Товариші! До мене! — голосно гукнула звідкілясь ліворуч радистка Прохорова. — Подивіться, що я знайшла!