Поки прибували інші човни, ми вантажили ящики в автофургони. Потім ці фургони вирушали до Рима, Вітербо, Латини та Формії. Цзян сказав, щоб нас відвезли додому.
За останні кілька років усе змінилося. Все. Раптово та несподівано. Декотрі люди відчувають переміну, але не розуміють її. Ще десять років тому човни контрабандистів борознили води Неаполітанської затоки кожного ранку, вивозячи ділків до суден, де вони затарювалися цигарками. Потім ці коробки з цигарками запихали в авто і розвозили по вуличних ятках на продаж. Між береговою охороною, митниками та контрабандистами розігрувалися битви. Тонни цигарок в обмін на один недбало організований арешт, або один арешт в обмін на тонни цигарок, схованих під фальшивим дном човна, якому дозволяли втекти. Тривалі нічні чергування, засідки, свистки, що попереджали про наближення підозрілого авто, рації, готові дати сигнал тривоги, низки чоловіків, що швидко передавали ящики один одному на березі моря. Автомобілі, що мчали в глиб суходолу від узбережжя Пулії або з периферії до Кампанії. Основна вісь проходила між Неаполем та Бріндізі. То був маршрут дешевих цигарок. Контрабанда була процвітаючим бізнесом, своєрідним ФІАТом Півдня Італії, системою соціального забезпечення для тих, кого ігнорувала держава, єдиним видом діяльності для двадцяти тисяч людей в Пулії та Кампанії. Саме ця контрабанда стала причиною Великої війни всередині Каморри на початку 1980-х.
Клани з Пулії та Кампанії постачали цигарки до Європи контрабандними каналами, щоб не платити податки державі. Кожного місяця вони ввозили тисячі ящиків з Чорногорії, і виручка з кожної партії складала 500 мільйонів лір — приблизно 330 тисяч доларів США, Тепер усе це зникло. Кланам більше невигідно займатися контрабандними цигарками. Але максима Антуана Лавуаз’є не втратила своєї актуальності й донині: ніщо не зникає, ніщо не створюється, все лише перетворюється. І в природі, і, перш за все, в динаміці капіталізму. Товари широкого вжитку витіснили цигарки і стали новою контрабандою. Розгорається жорстока цінова війна, оскільки знижки означають різницю між життям та смертю для торговельних агентів, оптовиків та роздрібних торговців. Податки, ПДВ та транспортні видатки — це дейдвуд прибутків, реальні перешкоди, що стримують обіг товарів та грошей. Щоб скористатися перевагами дешевої робочої сили, великі компанії переносять виробництво на схід — до Румунії, Молдавії або навіть далі: до Китаю. Але цього недостатньо. Так, товар дешевий, але він потрапляє на ринок, де все більше й більше споживачів з нестабільними доходами або мінімальними накопиченнями трусяться над кожною копійкою. Поки накопичуються непродані товари, продовжують прибувати нові: справжні, фальшиві, напівфальшиві або напівсправжні. Тихо і не залишаючи слідів. І не так помітно, як колись цигарки, бо вони не збуваються через незаконну мережу. Наче їх ніколи сюди й не привозили, наче вони виросли десь у полі і їх зібрали під час жнив якісь невідомі селяни. Гроші не пахнуть, зате товар має приємний запах. Він не тхне морем, яке він перетнув, або руками, що його зробили. На ньому немає плям мастила з машинерії, на якій їх виготували. Товар пахне собою. До нього лише додається запах прилавка крамниці, а його кінцевим пунктом призначення є домівка покупця.
Ми полишили море і подалися додому. Водій автофургона дав нам мінімум часу на висадку, бо йому треба було мерщій повертатися до порту, щоб узяти там нові коробки, нові товари. Коли я входив до ліфта, то ледь не зомлів. Знявши свою легку куртку з капюшоном, просякнуту потом та морем, я впав на ліжко. Не знаю, скільки ящиків я відніс і склав, але у мене було таке відчуття, що я розвантажив взуття для половини ніг в Італії. Я був такий заморений, наче тяжко пропрацював увесь день. А тим часом мої сусіди тільки-но прокидалися. Був ранній ранок.
Анджеліна Джолі
У наступні дні Цзян став брати мене на свої бізнесові зустрічі. Здавалося, йому подобалося бути в моїй компанії, коли він займався щоденними справами або обідав. Я говорив або надто багато, або зовсім мало, і йому, вочевидь, подобалося і перше, і друге. Я спостерігав, як сіють і вирощують грошові зерна, як поле економіки залишають під паром. Ми їздили до Лас-Веґаса, території північніше Неаполя. Лас-Веґас — так ми звемо цю місцину з кількох причин. Як і Лас-Веґас та Невада, збудовані посеред пустелі, тутешні міські агломерати виростають неначе нізвідкіля. І щоб добратися до такого місця, треба перетнути цілу пустелю шляхів. Кілометри асфальту, широкі дороги, що мчать тебе звідси до автостради, до Рима, прямісінько на північ. Ці шляхи збудовані не для легковиків, а для важких вантажівок, для переміщення не людей, а одежі, взуття та дамських сумочок. Якщо їхати з Неаполя, то ці міста виникають нізвідки, немов посаджені в землю одне поза одним. Глиби бетону. Плутанина вулиць. Павутина доріг, в яку вплетені міста Казаваторе, Кайвано, Сант-Антімо, Меліто, Арцано, Пішінола, Сан-П’єтро-а-Патієрно, Фраттамажоре, Фраттаміноре та Ґрумо-Невано. Міста настільки невиразні та незначущі, що вони схожі на один гігантський метрополіс, де вулиці одного населеного пункту продовжуються в наступному.