— Не маю в цьому жодного сумніву, містере Дарсі. Але також я не маю сумніву в тому, що можу сама приймати рішення. То як, хочете здійняти ґвалт чи, може, таки підемо на кухню?
Містер Бінґлі провів їх обох прихованими сходами в підвал, розділений навпіл довгим коридором. З одного боку містилися кімнати слуг і збройниця, з другого — зала для вправлянь і кухня. І саме в кухні на них чекало вельми невтішне видовище. Двоє дорослих нечестивців, обоє чоловічої статі, зосереджено доїдали рештки хатньої прислуги. Як вдалося двом зомбі умертвити добрий десяток слуг, чотирьох покоївок, двох кухарів і дворецького, Елізабет збагнути не могла. Але напевно знала, як вони потрапили досередини: двері в підвал відчинили, щоб дати доступ прохолодному нічному повітрю і збавити жар від кухонних печей.
— Що ж, схоже, нам доведеться повідрізати голови усім, аби потім вони не відродилися в царстві темряви, — зауважила вона.
Містер Бінґлі скрушно споглядав на десерти, які його бідолашні слуги в мить загибелі саме готувалися виносити в залу: неймовірне багатство тарталеток, екзотичних фруктів і тістечок було щедро скроплено кров’ю і рештками мізків, а відтак порозкошувати цим уже ніхто не зможе.
— Я не сподіваюся, — сказав Дарсі, — що ви виявите мені честь і дозволите самостійно довершити цю неприємну справу. Та я ніколи не пробачу собі, якщо ви забрудните свою сукню.
— Будьте такі ласкаві, містере Дарсі.
Елізабет здалося, ніби вона помітила легку посмішку на його обличчі. Вона дивилась, як Дарсі витягнув свій меч і здолав обох зомбі безжальними, але водночас вишуканими ударами. Після цього він швиденько постинав голови замордованій прислузі, а містер Бінґлі, споглядаючи це, не стримався і виблював, ввічливо прикривши рота долонями. Воїнський хист Дарсі не викликав жодних сумнівів. «Якби ж і його джентльменські чесноти, — подумала вона собі, — були такими ж беззаперечними».
Повернувшись на бал, вони помітили, що настрій гостей відчутно погіршав. Мері розважала товариство грою на фортепіано, випробовуючи їхнє терпіння своїм пронизливим голосом. Елізабет повернулася до батька, поглядом вмовляючи його втрутитися, адже інакше Мері могла проспівати весь вечір. Той зрозумів натяк, і коли дочка завершила другу пісню, голосно зауважив:
— Дитинко, цього більш ніж досить. Ти вже достатньо потішила наш слух. Дозволь тепер іншим леді похизуватися своїми талантами.
Елізабет подумала, що навіть якби любі родичі наперед домовилися зганьбити себе, то й тоді б їм не вдалося виконати свої ролі переконливіше.
Решта вечора проминула без особливих розваг. Її далі мучив містер Коллінз, нав’язливо не відходячи ні на крок. І хоч у нього не вийшло вмовити її на ще одне коло, танцювати з іншими джентльменами вона теж не могла, адже його талія, як балія, надійно закривала її від поглядів решти гостей. Марно намагалася вона познайомити його з іншими юними леді. Містер Коллінз запевнив, що його це ніскілечки не цікавить, адже йому залежить лише на тому, аби виявити особливу увагу любій кузині. Цим він сподівається якнайкраще зарекомендувати себе в її очах, і саме тому воліє лишатися коло неї до кінця вечора. Усі сподівання перешкодити такому задумові були б марними. Тож вона зітхнула з неймовірним полегшенням, коли до них приєдналася її подруга міс Лукас, котра час від часу добродушно вступала в бесіди з містером Коллінзом.
Але Елізабет принаймні була рада позбутися містера Дарсі, котрий, хоч і нерідко проходив поруч, більше не намагався з нею заговорити. Вона втішно подумала, що досягнути цього їй вдалося своїми натяками на містера Вікгема.
Коли ж нарешті вони зібралися їхати, місіс Беннет заявила господарям, що сподівається якнайшвидше вітати всю сім’ю в Лонґборні. Особливу ж увагу вона приділяла містерові Бінґлі. Вона невтомно повторювала, що буде безмежно щаслива бачити його на сімейних обідах, і хай він приїздить без жодних церемоній чи формальних запрошень. Бінґлі щиро подякував і пообіцяв навідатися до них за першої ж нагоди, щойно повернеться з Лондона. А поїхати туди йому доведеться вже завтра зранку, щоб узяти участь у засіданні Товариства джентльменів щодо мирного врегулювання теперішніх труднощів, членом і покровителем якого він є.
Місіс Беннет нетямилася від щастя і додому вирушила з радісним переконанням, що невдовзі її найстарша дочка оселиться в Незерфілді, тож уже за три-чотири місяці назавжди відкладе свою зброю. В тому, що її друга дочка вийде заміж за містера Коллінза, вона була не менш переконана, хоч ця думка не так її втішала. Елізабет вона любила найменше з-поміж дочок. І хоч другий наречений також був вдалим вибором, його аж ніяк не порівняєш із містером Бінґлі та Незерфілдом.