І, хоч сестри так і не дійшли згоди щодо того, як діяти далі, вони все ж погодилися, що матері варто повідомити лише про від’їзд родини Бінґлі. Але навіть ці далеко не вичерпні новини страшенно засмутили місіс Беннет, і вона знову й знову нарікала на те, яка ж величезна халепа, що дамам довелося поїхати саме тоді, коли вони з ними нарешті заприязнилися. Та, якийсь час понарікавши на долю, вона взялася втішати себе тим, що невдовзі містер Бінґлі повернеться і приїде на обід до Лонґборна. Тож зрештою вона задоволено заявила, що, хоч його запросили на звичайний сімейний обід, вона вже подбає про те, щоб страв у той день було вдвічі більше, ніж завжди.
Розділ 22
БЕННЕТІВ ЗАПРОСИЛИ НА ОБІД до Лукасів, і знову Шарлотта була такою ласкавою, що ледь не цілий день люб’язно вислуховувала містера Коллінза. Елізабет скористалася нагодою, щоб подякувати подрузі.
— Ваші бесіди так покращують йому настрій, — відзначила вона. — Не знаю, як висловити тобі свою вдячність.
Це й справді було дуже мило, але доброта Шарлотти сягала далі, ніж уявляла Елізабет. За мету вона ставила дещо інше: зовсім позбавити подругу від залицянь містера Коллінза і самій стати їх об’єктом. Ось на що сподівалася міс Лукас. І обставини складалися досить сприятливо. Вже коли вони прощалися ввечері, Шарлотта не мала сумнівів, що її чекав би успіх, якби містер Коллінз не мусив так скоро повертатися до Гартфордширу. Але вона недооцінила його пристрасність і незалежний характер. Уже зранку, з дивовижною для нього спритністю, він утік із Лонґборна і поспішив до маєтку Лукасів, аби впасти Шарлотті до ніг. Він переймався, щоб кузини його не помітили, адже вирішив, що, побачивши його, вони одразу збагнуть і його задум. Йому ж не хотілося розголошувати своїх намірів, доки спроби не увінчаються успіхом. І хоч він майже не мав сумніву в згоді дівчини (адже поведінка Шарлотти здавалася вельми обнадійливою), та після відмови Елізабет все ж відчував деяку невпевненість. Хай там як, його пропозицію було сприйнято якнай-прихильніше. Міс Лукас із вікна побачила, як гість наближається до їхнього дому, і поспішила надвір, аби випадково перестріти його ще на стежці. Та вона не могла й сподіватися, що її чекає так багато красномовних запевнень у прихильності.
До взаємної радості, вони домовилися між собою так швидко, як лише дозволили розлогі промови містера Коллінза. І коли вже вони входили в дім, майбутній наречений наполягав, щоб Шарлотта назвала день, коли він стане найщасливішим із-поміж усіх земних чоловіків.
Він одразу ж попросив згоди сера Вільяма та леді Лукас, і ті зустріли новину зі щирим захопленням. Нинішнє становище містера Коллінза робило його дуже вдалим обранцем для їхньої доньки, за яку вони могли дати тільки незначне придане. Натомість його майбутнє обіцяло чималі статки. Леді Лукас із не властивим їй інтересом узялася підраховувати, скільки ще років зможе прожити містер Беннет. А сер Вільям рішучо заявив, що коли містер Коллінз успадкує Лонґборн, їм із дружиною належить одразу ж переїхати туди і якнайшвидше позбутися свого жалюгідного додзьо.
Одне слово, уже невдовзі вся родина нетямилася від радощів, які їм принесла така новина. Найприкрішою ж обставиною залишалася несподіванка, якою ці заручини стануть для Елізабет Беннет, чию дружбу Шарлотта цінувала чи не найбільше. Чи осудить вона її? А може, гірше, — не схоче більше з нею бачитися? Шарлотта вирішила сама розповісти про все подрузі. Тож вона попросила містера Коллінза, щоб, повернувшись до Лонґборна, він ані словом не обмовився про те, що сталося. Той, звісно, одразу пообіцяв мовчати, хоч дотримати обіцянки йому було вельми непросто. Адже цікавість мешканців Лонґборна, спричинена його тривалою відсутністю, обернулася цілим букетом щонайпряміших запитань. Тож, аби уникнути відповідей, йому довелося виявити чималу винахідливість.
Оскільки наступного ранку він мав їхати надто рано, щоб піднімати когось із ліжка, церемонія прощання відбулася ввечері, перед тим, як дівчата пішли спати. Місіс Беннет люб’язно й сердечно запевнила, що вони будуть неймовірно щасливі знову вітати його в Лонґборні, коли тільки йому дозволять обставини.
— Дорога пані, — відповів той, — це запрошення я приймаю з особливою вдячністю, адже щиро на нього сподівався. І не сумнівайтеся, я ним справді скористаюся, щойно мені випаде нагода.
Усі здивувалися такій відповіді. Містер Беннет, якого перспектива швидкого повернення Коллінза аж ніяк не втішала, одразу ж зауважив: