— Це по-своєму чудова втіха, — відповіла Елізабет, — але не для нас. Адже не так і часто втручання друзів переконує молодого чоловіка з власними статками більше не згадувати про дівчину, в яку ще кілька днів тому він був до безтями закоханий.
— Що ти маєш на увазі, кажучи «до безтями»?
— Я маю на увазі таку одержимість, яка властива, скажімо, монахам із Гори Дракона. Щоразу, коли вони зустрічалися, було очевидно, що його почуття зміцніли й поглибшали.
— Бідна Джейн! Мені безмежно її шкода, адже з її натурою нелегко буде прийти до тями. Ліпше б це сталося з тобою, Ліззі. Підозрюю, ти в такій ситуації просто розпанахала б цьому Бінґлі черево, а потім задушила б його ж власними кишками. Як гадаєш, ми зможемо переконати її поїхати з нами до міста? Їй би корисно змінити зараз середовище. Ну, а можливість відпочити від дому в такій ситуації буде особливо доречною.
Елізабет ця пропозиція страшенно втішила, і вона не мала сумніву, що сестра погодиться. Адже так давно вона не мала нагоди насолодитися принадами столиці: хоч і оточений мурами та розподілений королівською армією на сектори, Лондон залишався містом, сповненим найрозмаїтіших утіх.
— Сподіваюся, — додала місіс Ґардінер, — вона не передумає через цього юнака. Ми мало де буваємо, тож нема потреби боятися, що вони десь перетнуться. Хіба що він сам схоче її провідати.
— А це вже зовсім неможливо. Зараз Бінґлі — заручник свого друга, а містер Дарсі не дозволить йому їхати до Джейн аж у Шостий східний сектор.
— Тим ліпше. Сподіваюся, вони взагалі не зустрінуться.
Ґардінери залишалися в Лонґборні тиждень. Місіс Беннет так докладно розпланувала відпочинок брата з дружиною, що жодного разу їм не вдалося обідати в родинному колі. Адже навіть коли обід був у Лонґборні, на нього щоразу запрошували когось із офіцерів, у тому числі й містера Вікгема. Прихильні слова Елізабет про нього викликали в місіс Ґардінер підозру, тож вона почала уважніше приглядатися до обох. Їхня взаємна прихильність була достатньо очевидною, щоб злегка стривожити її, і вона вирішила перебалакати з небогою ще до від’їзду з Гартфордширу.
Вікгем для місіс Ґардінер був джерелом однієї приємності, не пов’язаної з його чеснотами. Чи то десять, чи то дванадцять років тому, ще до свого заміжжя, вона проводила чимало часу якраз у тій частині Дербіширу, звідки походив він. Тож у них було чимало спільних знайомих. І хоч після смерті старшого містера Дарсі Вікгем рідко там бував, він усе ж міг поділитися з нею свіжішими відомостями про її колишніх знайомих, аніж ті, які мала вона.
Місіс Ґардінер бачила Пемберлі — родинний маєток Дарсі, — а про старшого містера Дарсі чула лише те, що це був справжній джентльмен і могутній винищувач живих мерців. Ця тема стала невичерпним джерелом для розмов. Дізнавшись про те, як із Вікгемом повівся молодший містер Дарсі, вона спробувала пригадати, чи чула щось про цього джентльмена, і поступово утвердилася в думці, що хтось у її присутності згадував про Фіцвільяма Дарсі як про гордовитого і злого хлопчика.
Розділ 26
СВОЇ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ МІСІС ҐАРДІНЕР висловила небозі за першої ж нагоди, коли опинилася з Елізабет наодинці. Відверто поділившись думками, вона додала:
— Ліззі, ти надто розумна, щоб закохатися в когось лише тому, що тебе від цього застерігають. Тож я не боюся говорити відверто. Я просила б тебе бути обережною. Мені нема чим дорікнути Вікгему, адже він винищив безліч зомбі. А якби він ще мав статки, на які заслуговує, то ліпшої партії було б не знайти. Але за тих обставин, які є, ти не можеш давати волю власним фантазіям.
— Мила тітонько, ви така серйозна.
— Так, і сподіваюся, що й ти поставишся до цього не менш серйозно. — Що ж, у такому разі у вас немає підстав хвилюватися. Я подбаю і про себе, і про містера Вікгема. Він не закохається в мене, якщо я зумію цьому завадити.
— Елізабет, ти й далі несерйозна.
— Пробачте, спробую ще раз. Мем, я — жінка-воїн. Я зуміла пережити тридцять шість випробувань Шаоліня і тримала в своїх руках сувої Хань Сян Тянь. Я не шукаю кохання і поки що не закохана в містера Вікгема. Хоч мушу визнати: він найприємніший із-поміж усіх знаних мені чоловіків — і зовні, й за характером, і за вмінням поводитися з вогнепальною зброєю. Але я розумію, як недоречно захоплюватися особою, що перебуває в такому відчайдушному матеріальному становищі. Я не поспішаю робити висновків, що теж йому подобаюся. І коли ми опинимося разом, не сприятиму такому розвиткові подій. Одне слово, зроблю все, що зможу.