— А може, треба ще якось відохотити його від таких частих візитів до Лонґборна? Принаймні не нагадуй матері, аби вона щоразу його запрошувала.
— Ви ж знаєте, як матінка переймається тим, щоб її гості не відчували браку товариства? Але, слово честі, я спробую поводитися якомога обачніше. Сподіваюся, тепер ви задоволені.
Тітка запевнила її, що так і є; подякувавши за дружні поради, Елізабет із нею попрощалася. Це був рідкісний приклад того, як можна когось застерегти, не викликавши при цьому роздратування.
Містер Коллінз повернувся до Гартфордширу невдовзі по тому, як звідти поїхали Ґардінери. Але, оскільки цього разу він спинився в Лукасів, його приїзд уже не так обтяжив місіс Беннет. Час його одруження невпинно наближався, і вона нарешті змирилася з таким розвитком подій та навіть кілька разів ображеним тоном висловила свої великі сподівання на те, що «молодята будуть щасливі». Весілля мало відбутися в четвер, а в середу міс Лукас зробила прощальний візит подрузі. А коли підвелася, щоб уже йти, Елізабет, присоромлена тим, як нелюб’язно та неохоче її мати бажає Шарлотті щастя, відчула, що її переповнюють емоції, і вийшла з кімнати слідом за нею. Коли вони спускалися сходами, Шарлотта сказала:
— Обіцяю писати щоразу, як матиму змогу. І щиро сподіваюся, що й ти писатимеш мені якнайчастіше.
— Можеш на це розраховувати. Сподіваюся, ми будемо часто бачитися в Гартфордширі.
— Навряд чи я зможу найближчим часом поїхати з Кенту. Тож пообіцяй мені, що сама приїдеш до Гансфорда.
Елізабет не могла відмовити подрузі, хоч і не сподівалася великої втіхи від цих гостювань. У Шарлотти вже з’явилися перші ознаки переродження, хоч вона всіляко намагалася їх замаскувати. Однак від навченого ока Еліза-бет не сховалося нічого: шкіра подруги поблідла, а розмовляти їй ставало щораз важче.
— Батько з Марією завітають до мене в березні, — додала Шарлотта. — І сподіваюся, ти теж до них приєднаєшся. Справді, Елізо, на тебе я чекатиму не менше, ніж на них.
Весілля відбулося, і, здавалося, ніхто, крім Елізабет, нічого не запідозрив про стан нареченої. Містер Коллінз здавався щасливішим, аніж завжди, попри те, що під час обіду не раз мусив нагадувати Шарлотті, щоб користа-лася виделкою. Молодята вирушили до Кенту просто з церкви, і, як і завжди в таких випадках, кожен місцевий відчував свій обов’язок щось сказати з цього приводу. Невдовзі Елізабет отримала від подруги листа, і відтоді їхнє листування було таким же частим і незмінним, як і раніше, хоч і без колишньої відвертості. На перші Шарлоттині листи Елізабет чекала з нетерпінням. Їй було цікаво, що подруга розповість про свій новий дім, чи сподобається їй леді Кетрін, а також як триває переродження. Дім, облаштування, сусіди, дороги — все їй подобалося, а ставлення леді Кетрін було справді дружнім і якнайприхильнішим. Так описував Гансфорд містер Коллінз, а Шарлотта лише трохи пом’якшила його враження. Тож Елізабет збагнула, що доведеться чекати власних відвідин, аби дізнатися про решту. Єдиним провісником Шарлоттиної лихої долі був її дедалі нерозбірливіший почерк.
Джейн уже написала сестрі короткого листа, повідомивши, що вони безпечно дісталися Лондона. Елізабет сподівалася, що вже в наступному листі та зможе повідомити щось і про родину Бінґлі.
Нетерпіння, з яким вона очікувала на другий лист сестри, було зрештою винагороджено, як це й буває з кожним нетерпінням. Джейн уже тиждень була в місті, та жодного разу не бачила Керолайн і не мала від неї звістки. Але пояснювала вона це тим, що її лист, написаний іще з Лонґборна, міг загубитися в дорозі.
«Тітка, — писала вона далі, — завтра планує їхати в ту частину міста, і я скористаюся нагодою, щоб завітати в Четвертий центральний сектор».
Наступного разу вона написала сестрі вже після відвідин. Нарешті вони побачилися з міс Бінґлі. «Здається, Керолайн була не в гуморі, — писала Джейн, — але дуже зраділа, побачивши мене, і докоряла, що я не повідомила наперед про свій приїзд до Лондона. Тож я мала рацію: мій останній лист не дійшов. Звісно, я спитала її про брата. В нього все гаразд, але в них із Дарсі так багато справ, що вона його майже не бачить. Я дізналася, що на обід вони чекають міс Дарсі. Хотілося б її побачити. В гостях я пробула недовго, бо Керолайн і місіс Герст мали кудись іти. Маю підстави сподіватися, що невдовзі вони завітають до мене».
Дочитавши листа, Елізабет лише скрушно похитала головою. Джейн була першокласною вбивцею, але в людській натурі не тямила нічогісінько. І справді, її єдиною вадою було надто м’яке серце. Елізабет була певна, що Керолайн Бінґлі не планує розповідати братові про візит Джейн і навіть не скаже, що та гостює в Лондоні. І знову Елізабет подумки втішилася, уявляючи, як криваві потоки з шиї Керолайн заллють її сукню.