Минуло вже чотири тижні, але Джейн — як і передбачала Елізабет — іще нічого про містера Бінґлі не чула. Вона намагалася переконати себе, що її це не засмучує, хоч не могла й далі заплющувати очі на неввічливість міс Бінґлі. Після того, як Джейн щоранку впродовж двох тижнів чекала на неї вдома, Керолайн нарешті завітала, але її візит був таким коротким, а поведінка такою несподіваною, що Джейн більше себе не дурила. Лист, який вона написала сестрі, почасти відображав її почуття.
ЛЮБА МОЯ ЛІЗЗІ,
Впевнена, що ти не тріумфуватимеш, дізнавшись, що була прозорливішою за мене. Погоджуюся, я дуже помилялася щодо ставлення міс Бінґлі. Але, люба сестричко, хоч ця подія і доводить твою рацію, не вважай мене впертою, якщо я і далі наполягатиму на тому, що мої переконання були такими ж правомірними, як і твої підозри. Керолайн лише вчора склала візит у відповідь.
А доти я не отримала від неї жодного листа, навіть записки. Коли вона завітала, було очевидно, що цей візит не приносить їй задоволення. Вона холодно й формально попросила вибачення, що не завітала раніше, ані словом не обмовилася, що хотіла б побачити мене знову, і вся її поведінка була такою незвичною для мене, що, коли вона вийшла, я вже ладна була вирушити за нею слідом і відплатити за все, як ти й радила. Якби я була відповідно вбрана, мабуть, так і сталося б. Про моє перебування в Лондоні її брат нічого не знає — я зрозуміла це з однієї її фрази. Хоч із її слів мені здалося також, що вона намагається переконати себе, ніби він справді прив’язаний до міс Дарсі. Цього я вже не можу збагнути. Якби не моє небажання робити поспішні висновки, то, мабуть, я вимагала б від неї сатисфакції. Але я намагатимусь відсторонитися від цих прикрих думок і зосереджуся лише на тому, що робить мене справді щасливою, — на твоїй любові, а також незмінній доброті наших дорогих дядечка й тітоньки. Нетерпляче очікуватиму на твого листа. Міс Бінґлі сказала щось про те, що він більше не повернеться до Незерфілду й хоче продати дім, але звучало це не надто переконливо. Тож поки нікому про це не кажи. Я страшенно тішуся радісним новинам від наших друзів із Гансфорда. Благаю тебе, провідай їх разом із сером Вільямом та Марією. Не маю сумніву, ти чудово проведеш час.
ТВОЯ ТОЩО
Цей лист засмутив Елізабет. Але її настрій покращав, коли вона подумала, що більше Джейн не морочитимуть голову, тож вона знову зосередиться на тренуваннях. Від містера Бінґлі вона вже нічого не чекала. Їй не хотілося навіть, щоб він знову звернув увагу на сестру, — такою ганебною здавалася його поведінка. А в покарання за це, а також заради Джейн, вона дуже сподівалася, що невдовзі він одружиться з міс Дарсі (адже, судячи з відгуків Вікгема, невдовзі він гірко пошкодує, що так легко забув її сестру).
Приблизно о тій же порі вона отримала листа й від місіс Ґардінер, яка нагадала Елізабет про своє прохання, пов’язане з цим джентльменом, і вимагала новин. Елізабет запевнила її, що прихильність Вікгема до неї стала значно поміркованішою, він більше не приділяє їй особливої уваги й навіть почав залицятися до іншої. Найбільшою принадою молодої панночки, що його зацікавила, був несподівано отриманий маєток у десять тисяч фунтів. Але Елізабет, будучи в цій ситуації менш далекоглядною, ніж у випадку з Шарлоттою, вирішила не дорікати йому через бажання здобути самостійність. Навпаки, вважала вона, не могло бути нічого природнішого. І, припускаючи, що Вікгемові було не так і легко відмовитися від неї, вона з готовністю визнала, що це мудрий і бажаний розвиток подій для них обох. Відтак вона тільки щиро побажала йому щастя.
Повідомивши про це місіс Ґардінер і виклавши всі обставини, вона насамкінець додала: «Зараз, дорога моя тітонько, я впевнена, що ніколи й не була в нього закохана. Адже якби я справді переживала це чисте й піднесене почуття, то зараз би не могла й чути його імені та від усього серця бажала б йому зла. Натомість мої думки повернулися до захисту нашої дорогої Англії, бо ж немає на світі шляхетнішої мети. І, порівняно з цим, почуття однієї панянки здаються чимось геть несуттєвим. Свої таланти й час я маю поставити на службу батьківщині й вірю, що Королівству я більше прислужуся на лінії фронту, ніж біля вівтаря».
Розділ 27