Коли вони під’їхали до будинку Ґардінерів, Джейн сиділа у вітальні й крізь вікно спостерігала за їхнім приїздом. Тож коли вони зайшли досередини, вона вже чекала на них при вході, здивована тим, що Елізабет зайняла місце візника. Настрій Елізабет одразу ж покращав, коли вона побачила сестру, — та мала такий же здоровий і квітучий вигляд, як і завше. Вона спішно виклала всі деталі їхньої невдалої мандрівки й попросила більше не повертатися до цієї теми. Додала лише, що ніколи раніше не бачила такого величезного скупчення нечестивих в одному місці, й дивувалася, чого це всі вони вирішили напасти на один екіпаж. День проминув приємно: зранку вони залагоджували різні домашні справи й ходили по крамницях, а ввечері побували в театрі.
Там Елізабет сіла біля тітки. Насамперед вони завели розмову про її сестру, й Елізабет радше засмутилась, аніж здивувалася, почувши у відповідь на свої розпитування, що, хоч Джейн і намагалася не занепадати духом, час від часу вона все ж дуже сумувала. Та варто було сподіватися, що ці напади смутку не триватимуть довго. Також тітка переповіла їй усі подробиці візиту міс Бінґлі в Шостий східний сектор і переказала свої розмови з Джейн, які доводили, що сестра не має надалі намірів підтримувати це знайомство.
Потому місіс Ґардінер взялася добродушно кепкувати над своєю небогою через Вікгемову зраду й похвалила її за витримку.
— Люба моя Елізабет, — додала вона, — яка з себе ця дівчина, новий об’єкт його захоплення? Прикро було би вважати нашого друга меркантильним.
— Але, дорога моя тітонько, яка різниця між розрахунком і розважливістю, коли йдеться про шлюбні справи? Минулого Різдва ви боялися, щоб він не одружився зі мною, бо це було б нерозважливо з мого боку; а тепер, коли він звернув увагу на дівчину з маєтком у десять тисяч фунтів, ви вважаєте його меркантильним.
— Якщо ти розповіси мені, що це за дівчина, я знатиму, що думати.
— Мені вона здалася дуже доброю. Нічого поганого про неї я сказати не можу.
Перед тим, як п’єса завершилася, Елізабет встигли ощасливити й несподіваним запрошенням: тітка з дядьком пропонували їй приєднатися до них під час літньої мандрівки.
— Ми ще не вирішили, як далеко поїдемо, — сказала місіс Ґардінер, — але, може, доберемося й до Озерного краю.
Жоден задум не міг потішити Елізабет більше. Вона прийняла його охоче й зі щирою вдячністю.
— Тітонько, дорога моя тітонько! — захоплено вигукнула вона. — Яка ж це радісна, яка чудова новина! Ви вдихнули в мене нове життя й свіжі сили. Прощавайте, розчарування й смуток! Чого варті чоловіки супроти гір і скель? О, які чудові вправляння чекають мене на вершинах гір! Скількох оленів ми покладемо лише завдяки своїм кинджалам і прудким ногам! О, як ми потішимо Будду, єднаючись із землею!
Розділ 28
УСЕ, ЩО ЕЛІЗАБЕТ бачила дорогою наступного дня, здавалося їй свіжим і цікавим. Із новим візником і подвійною кількістю охоронців, озброєних мушкетами, вони швидко рухалися до Гансфорда. На щастя, цього разу мандрівка була спокійною, а під’їжджаючи до місця, вони почали видивлятися дім священика, шукаючи його за кожним новим поворотом. Вони проїхали повз огорожу Розінґз-Парку. Елізабет посміхнулася, пригадавши все, що чула про його господарів.
Нарешті з’явився і дім містера Коллінза. Сад, який спускався до дороги, дім посеред саду, зелений парканчик, лавровий живопліт — усе свідчило про те, що вони на місці. Елізабет одразу розпружилася, адже в Гансфорді про зомбі не чули вже чимало років. Багато хто пояснював це присутністю леді Кетрін — мовляв, така могутня ця жінка-воїн, що уражені не наважуються навіть наближатися до її дому.
Містер Коллінз і Шарлотта з’явилися біля дверей, а екіпаж зупинився коло невеличких воріт, від яких до дому простяглася посипана гравієм доріжка. Всі закивали головами й заусміхалися, а мандрівники, вийшовши з екіпажа, задоволено розглядали одне одного. Та, вітаючись із місіс Коллінз, Елізабет вельми засмутилася через її вигляд. Вона не бачила Шарлотти вже кілька місяців, і цей час не пішов їй на користь: шкіра подруги посіріла, її вкривали численні виразки, а мовлення стало жахливо нерозбірливим. Те, що ніхто цього не помітив, Елізабет могла пояснити лише їхньою тупістю — особливо ж це стосувалося містера Коллінза, котрий, без сумніву, гадки не мав, що дружина вже на три чверті мертва.