— Що ви маєте на увазі?
— Ідеться про одну ситуацію, яку Дарсі не хотів би виносити на ширше обговорення. Адже чутки можуть дійти й до родини тієї дами, про яку йдеться, а це було б страшенно прикро.
— Сер, я пізнала давні таємниці Сходу, які підуть зі мною в могилу. Тож, запевняю, базікання Дарсі мені точно можна довірити.
— Але не забувайте: я не маю достатніх доказів того, що йдеться саме про Бінґлі. Ось у загальних рисах те, що він мені розповів. Він привітав себе з тим, що врятував приятеля від страшенно необачного шлюбу. Дарсі не називав імен і не вдавався в жодні подробиці. Я лише припустив, що йдеться саме про Бінґлі, бо мені здалося, що такі молоді джентльмени, як він, схильні потрапляти в подібні халепи. До того ж я знаю, що все минуле літо вони провели разом.
— А містер Дарсі пояснив, чому йому довелося втрутитися?
— Як я зрозумів, дама викликала чималі застереження.
— А що він зробив, щоб їх розлучити?
— Про це я вже нічого не знаю, — відповів Фіцвільям, усміхнувшись. — Він розповів мені лише те, що я вам щойно переказав.
Елізабет мовчки йшла далі й відчувала, як із кожним кроком у ній наростає хвиля обурення. Кілька разів глянувши на неї, Фіцвільям спитав, чому вона така замислена.
— Я міркую над тим, що тільки-но почула, — відповіла вона. — Вчинок вашого кузена мене не потішив. Чому він вирішив, що може бути тут суддею?
— Ви гадаєте, що його втручання було нав’язливим?
— Я просто не розумію, яке право містер Дарсі мав вирішувати, доречний це зв’язок чи ні. Як, спираючись лише на власні судження, він наважився приймати рішення і вказувати другові, що тому треба робити заради власного щастя. Але, — повела вона далі, опанувавши себе, — оскільки ми не знаємо жодних подробиць, то не можемо його осуджувати. Цілком можливо, що ця прихильність не була аж такою сильною.
— Дуже ймовірне припущення, — зауважив Фіцвільям. — Хоч і не надто лестить заслугам мого кузена.
Це було сказано жартома, але слова полковника здалися їй таким точним описом містера Дарсі, що вона не наважилася відповісти і, різко змінивши тему, до самого Гансфорда говорила лише про якісь дрібниці. Замкнувшись у своїй кімнаті, щойно гість пішов геть, вона нарешті змогла на самоті осмислити все, що почула. Марно було сподіватися, що йшлося про когось незнайомого. На світі не могло бути ще одного чоловіка, на якого Дарсі мав би такий же безмежний вплив. Вона ніколи не мала сумніву, що той був причетним до розлуки Бінґлі та Джейн, але була майже певна, що головною винуватицею слід було все-таки вважати міс Бінґлі. Та, як з’ясувалося — звісно, якщо містер Дарсі не виявився жертвою власного марнославства, — саме через нього, через його гордість і забаганки, постраждала й далі страждає Джейн. Він зруйнував надію на щастя найсердечнішої та найвеликодушнішої людини в цілому світі! Тож Елізабет вирішила: ще до від’їзду з Кенту вона обов’язково триматиме на долоні його живе серце.
«Дама викликала чималі застереження», — сказав полковник Фіцвільям. Так, справді, застереження були надзвичайні: один дядько Джейн працював у селі адвокатом, а інший мав ґешефт у Лондоні. А крім того, сама Елізабет могла в розпалі сварки проломити Бінґлі череп (адже його вишкіл був значно скромнішим).
— Я певна, — вигукнула вона, — що Джейн не могла викликати застережень! Та вона — саме втілення чарівності й доброти! Вона неймовірно розсудлива, досконало володіє мушкетом, а її манери просто неперевершені. Так само й нашому батькові нічого не закинеш, адже, попри деякі дивацтва, його вміннями не зневажив би й сам містер Дарсі; а вже такої пошани, з якою до нього ставляться люди, небожеві леді Кетрін напевно ніколи не знати.
Згадавши про матір, Елізабет трохи завагалася. Та вона не могла повірити, що вади місіс Беннет відіграли тут вирішальну роль. Вочевидь, гордість Дарсі постраждала б більше, якби йому довелося зблизитися з тими, хто має нижче суспільне становище, аніж просто куций розум. Тож зрештою вона переконала себе, що керувався Дарсі найницішою гордістю, а також бажанням приберегти містера Бінґлі для своєї сестри.
Хвилювання, спричинені цією подією, призвели до головного болю, який до вечора лише посилився. А з огляду ще й на небажання вбивати Дарсі на очах у його тітки (адже та могла стати на заваді), вона вирішила не йти в Розінґз, куди їх запросили на чай.