Усі справи, до яких він був причетний, постали в новому світлі! Ставлення Вікгема до самої Елізабет здавалося їй непоясненним — можливо, його ввели в оману щодо розміру її посагу, або ж марнославство змушувало його плекати симпатію, яку вона необачно виявила. Тепер їй дедалі менше хотілося за нього заступатися. Та ще й Джейн давно гадала, що містер Дарсі не винен у бідах Вікгема: так, Дарсі був пихатий і зухвалий, але ніщо в ньому не виказувало непорядності чи несправедливості.
Пекучий сором за себе охопив її. Тепер вона збагнула, що її власні уявлення про Дарсі й Вікгема свідчили про сліпоту, упередженість і нерозсудливість. Якби кинджал був при ній, Елізабет без вагань стала б на коліна й завдала собі сім порізів ганьби.
— Як негідно я поводилася! — вигукнула вона. — Я, що завжди так пишалася своєю проникливістю! Я, що ціную себе за владу над своїм розумом і тілом! Я, що підсміювалася над милосердям сестри й живила своє марнославство пустими підозрами! О, яке болісне відкриття! Я заслужила, щоб мій учитель відшмагав мене мокрими бамбуковими різками!
Її думки переметнулися на Джейн, від Джейн — до Бінґлі, а тоді їй згадалося пояснення містера Дарсі, якому вона не повірила. Дівчина перечитала ту частину листа, і вже вдруге ті рядки справили на неї геть інакше враження. Як вона могла відмовити йому у проникливості, визнавши за ним рацію в іншому? Він боявся, що її сестра уражена, і його тривога все ж мала під собою певні підстави. Джейн тоді справді тяжко розхворілася, й навіть сама Елізабет боялася за її життя.
Коли ж вона дійшла до тих рядків, де Дарсі не поскупився на дошкульні, але ж заслужені докори її родині, її знову обпік гарячий сором.
Елізабет не оминула увагою його добрих слів про Джейн і про неї саму. Вони трохи втишили її тривогу, хоча й не стерли неслави, яку родина почасти накликала на себе сама. Коли вона зрозуміла, що в поневіряннях Джейн винні її найближчі рідні, й визнала, що ганьба одних мусить впасти й на інших, їй стало гірко, як ніколи доти.
Так у роздумах, перегляді подій, зважуванні ймовірностей та намаганні примиритися з такою стрімкою й такою докорінною зміною минуло дві години. Вона блукала стежкою, аж доки втома й думка про дім не змусили її повернутися. Поріг вона переступила, намагаючись бути веселою, як завжди, і постановивши гнати від себе ті думки, що зробили б її поганою співрозмовницею.
Їй одразу ж повідомили, що, поки її не було, з візитом заходили двоє джентльменів із Розінґзу: містер Дарсі — лише на кілька хвилин, щоб попрощатися, а полковник Фіцвільям просидів щонайменше годину в надії дочекатися її, а відтак хотів було вирушати на пошуки. Елізабет лишалося тільки вдати, наче її турбує, що вони розминулися: насправді ж її це тільки порадувало. Полковнику Фіцвільямові не було більше місця в її думках — вона могла думати лише про лист.
Розділ 37
ТІ ДВОЄ ДЖЕНТЛЬМЕНІВ полишили Розінґз наступного ранку. Містер Коллінз, який чекав на них біля сторожки, щоб попрощатися, радісно повідомив, що обидва, схоже, були здорові й у відносно доброму гуморі, попри меланхолійну тінь близької розлуки і спогади про той прикрий випадок, коли Елізабет прикінчила кількох улюблених ніндзя леді Кетрін. Він одразу ж поспіхом вирушив до Розінґзу, щоб утішити леді Кетрін та її доньку, які лишилися без гостей, а повернувшись, із величезною втіхою передав слова її ясновельможності, яка занудьгувала й була б рада увечері їхньому товариству.
Елізабет ніяк не могла позбутися думки, що, якби вона тільки того забажала, її вже представили б її ясновельможності як майбутню небогу, — і не могла стримати посмішку, коли уявляла обурення леді Кетрін. «Що б вона сказала? Як би повелася?» — такими запитаннями розважала себе Елізабет.
Насамперед у розмові торкнулися того, що лави товариства в Розінґзі поріділи.
— Мені серце крається, — промовила леді Кетрін. — Напевно, ніхто так гостро не відчуває втрату друзів, як я. Я-бо так люблю цих юнаків — та й вони горнуться до мене! Їм так прикро було від’їздити! Утім, як і завжди. Любий полковник добре тримався до останнього, зате Дарсі, здається, хвилювався значно сильніше, аніж минулого року. Його любов до цього маєтку, безперечно, міцніє.