Волоцюга. А якби того вечора, коли ви вигадали оту свою знамениту формулу, вам розповіли про Хіросіму — ви відмовились би від відкриття?
Збентежений Айнштайн дивиться на Волоцюгу й міркує.
Айнштайн. Оце так запитання!
Волоцюга. Оце так відповідь…
Айнштайн. Чесно кажучи, якби я міг щось змінити…
Волоцюга (підхоплюючи). Якби могли, то…?
Айнштайн. То став би сантехніком!
Волоцюга. Це ви так жартуєте, га?
Айнштайн. Бути Айнштайном чи не бути Айнштайном… Ось у чому питання. (Після нетривалої паузи.) Якби я навіть міг щось змінити, то вчинив би так само.
Цієї миті О’Ніл, що лежить на піску, здригається і хрипко скрикує.
О’Ніл. Еге-гей!
Волоцюга, навіть не глянувши на О’Ніла, дає йому ляпаса, примушуючи замовкнути.
Айнштайн знову хапається руками за голову.
Здаля, мов відлуння вітру, чуються вибух, зойки, шум важких пересувань, плач дітей. Де це насправді — десь у вечірній далині чи в головах цих двох диваків?
Хтозна — неможливо дізнатися правду.
Коли Айнштайн нарешті підводить голову, по його обличчю течуть сльози.
Айнштайн. Я не зробив нічого поганого… але пробачити собі не можу!
Волоцюга. А хіба в Бога був вибір, коли він створював світ?
Під променями боязкого сонця Волоцюга й О’Ніл зустрічаються на березі озера.
Цього разу звична добродушність Волоцюги притьмарена розпачем. Він блідий, нашорошено роззирається, ніби змучений якоюсь гризотою.
О’Ніл. Маємо точні дані: росіяни змайстрували атомну бомбу. Підірвали її в пустелі, аби подратувати нас[7].
Волоцюга. Я вже про це читав.
О’Ніл. Ми впевнені: Америкою гасають шпигуни. Бо як інакше, скажіть мені, більшовикам поталанило б зробити бомбу?! Певна річ — вони викрали наші креслення!
Волоцюга. Але як таке могло статися?
О’Ніл. Можна скільки завгодно підвищувати засоби безпеки, збільшувати кількість охоронців, зводити мури, пускати огорожею струм — але що завадить фізикові передати ворогу формули? До того ж, можна використати жінок…
Волоцюга. Жінок?
О’Ніл. У росіян увійшло в звичку надсилати красунь, щоби ті зваблювали впливових чоловіків і збирали інформацію. Докторові Айнштайну постійно підсилають таких панянок — його часом заносить не лише думками до зірок, а й головою у подушку.
Волоцюга. Трясця! Ми з вами все переплутали! Не треба бути шпигуном, треба, щоб за тобою стежили… (Схоплюється.) Ви хочете, щоб я повірив, буцімто він нашіптує їм формули на вушко!? Ви що, звинувачуєте його у зраді?!
О’Ніл. Зрадником стати нескладно — достатньо пристрасті. Візьмімо, скажімо, вашого любого Айнштайна: після Хіросіми і Нагасакі він вичавив із себе стільки жовчі! Кричав, що у Штатів слід відібрати бомбу й віддати її міжнародній інстанції на кшталт ООН! У 1946 році ваш Айнштайн навіть створив Надзвичайний комітет фізиків-атомників — угруповання пацифістів, які виступали проти ядерної зброї. І серед них — дослідники з проекту «Мангеттен», які працювали над створенням бомби. Щоразу, коли з’являється зручна нагода, він звертається до громадськості, вимагає обміну технологіями або й повного роззброєння. Погодьтеся: за такої поведінки достатнього лише одного кроку до передання державної таємниці Радянському Союзові.
Волоцюга. Ви припускаєте чи вже маєте якісь докази?
О’Ніл. Ми взяли слід. Віднині за Айнштайном стежать цілодобово. Придивляємося до всього — до пошти, сміття, дзвінків, гостей. Повз нашу увагу не проходить жодна дрібниця. І щойно ми відчуємо, що готові…
Волоцюга важко схиляє голову.
Волоцюга. І що на нього чекає?
О’Ніл. Суд, в’язниця, висилка — там буде видно. Суд Лінча, гідний нобеліанта.
Волоцюга. Останнім часом надто часто лінчують.
О’Ніл. Це ви про негрів? Не лізьте не в свою справу!
Волоцюга (бурмоче). Чому ж, хоча шкіра у мене біла, це стосується й мене…
О’Ніл дивиться на нього зі зневагою, так, ніби домагається від Волоцюги мовчання.
7
Перше ядерне випробування було проведене СРСР 29 серпня 1949 р. на Семипалатинському полігоні Казахської РСР.