Волоцюга. Як ваше здоров’я?
Айнштайн. Три найбільші приниження в моєму житті: хвороба, старість і невігластво. На щастя, невдовзі дехто покладе край усім трьом.
Волоцюга. Справді? Хто саме?
Айнштайн. Смерть. (Він вимовляє це слово без страху, ніби людина, яка змирилася з долею.) Вона наближається, мов старий борг, який нарешті доведеться сплатити…
Волоцюга прокашлюється і намагається змінити тему.
Волоцюга. Пригадуєте, якось — багато років тому — через страх, що ви, вчені, змайструєте надто потужну зброю, я розлютився? Пригадуєте? То знайте — я змінив свою думку. Страх нас захищає. Атомна бійка може призвести до таких колосальних утрат, що політики будуть змушені домовлятися. Тож, оскільки всі не є всемогутніми, нам забезпечено мир.
Айнштайн. Мир? Так ви називаєте це жахіття?
Волоцюга. Авжеж! Ядерний мир!
Айнштайн. Я прагнув цієї війни, бо хотів спекатися всіх війн, назавжди! І що в результаті? Мир, гордо названий «холодною війною»! Вічний мир ціною вічного страху!
Волоцюга. Ех, пане Айнштайне, людей не змінити: аби замислитися, вони мусять спершу добряче перелякатись. Без ворога, без небезпеки люди не в змозі об’єднатися! Ви вірите в гуманізм, заснований на добрій волі. А я вірю тільки в солідарність, засновану на мандражі!
Айнштайн. Не згоден. Упродовж століть люди приборкали чимало кепських звичок, стали толерантнішими, поміркованішими, делікатнішими. Людина — не просто витвір природи: вона творить себе сама. Ми здатні покращувати себе. Я мрію про день, коли люди позбавляться жорстокості й страху.
Волоцюга. Я сприймаю людей такими, якими вони є. А ви хочете всіх змінити.
Айнштайн. Так, хочу! Хочу! Головна проблема на сьогоднішній день — не атомна бомба; головна проблема — те, що відбувається в душах людей. Перш ніж роззброювати військових, слід роззброїти серця.
Айнштайн виймає олівець і починає гострити його.
Айнштайн. Бачте, як цікаво, у цьому — все моє життя…
Волоцюга. У чому?
Айнштайн. У тирсі… Добре нагострений олівець — це 175 цурпалків. Звідси — точне обрахування сенсу мого існування: нагострюючи три олівця на день, щодня я виробляю 525 цурпалків, тобто 3675 цурпалків на тиждень і 191100 цурпалків на рік. Уявляєте? Відколи я вступив до університету, я встиг нагострити 63510 олівців, вистругавши більше 11 мільйонів цурпалків. І це не рахуючи крейди, перових ручок і чорнильниць! Скільки я їх купив! Ви не уявляєте! Додайте до цього тридцять сторінок на день, отже, на цей момент — 635 тисяч сторінок. А ще — промокашка через кожні п’ятдесят сторінок, себто загалом 12700 промокашок. Щомісяця — по гумці, отже загалом 3016 гумок. Я — найбільший виробник сміття на планеті!
Волоцюга. Але вас пам’ятатимуть не за це…
Айнштайн. Авжеж, усі ці цурпалки зводяться до однієї куцої формули: Е=тс2. (Після нетривалої паузи.) Це ж смішно! Прагнеш добра — і обов’язково допомагаєш злу! Я всеньке життя присвятив істині: постійно вдосконалював гуманістичні теорії, виношував справедливі та шляхетні задуми, — а доля жорстоко і наполегливо множила жахливі наслідки моїх звершень. Не можна не втрапити в гірше, якщо краще відступає, щойно наближаєшся до нього — достоту веселка в небесній блакиті. Свідомо прагнув бути богом, а обернувся дияволом — такий підсумок мого життя…
Волоцюга. Та досить уже цих знущань над собою!
Айнштайн. Я — втілення трагедії, трагедії добрих намірів! А втім, мене тішить одне: дуже скоро я приєднаюся до… цурпалків, пилу, праху. Яке полегшення…
Волоцюга. Та годі вже!
Айнштайн. Чи варто опиратися невідворотному? Є два види смертельно хворих — бунтарі та смиренники; перші видають останній зойк, другі зітхають востаннє. Щодо мене, то я зітхатиму… (Після паузи.) Мені вас бракуватиме.
Волоцюга. А мені вас.
Айнштайн. Хіба це не прекрасно?
Волоцюга. Ні, це жахливо!
Айнштайн. Зовсім ні, адже цей потяг стане вінцем нашої дружби! (Після паузи.) Коли втрачаємо когось із близьких, плакати треба не з горя, а з радощів. Аніж шкодувати по комусь, кого вже немає, краще тішитися тим, що залишилося.
Здаля чути жіночий голос.
Голос Гелен Дьюкас. Докторе Айнштайне!