— А ти підозрювала його? — запитала міс Марпл.
— Ні, — сказала Кері Луїза. — Бо я була збита з пантелику отруєнням. Я знала, що Льюїс ніколи не став би мене труїти, а проте в листі Кристіана було явно сказано, що хтось мене отруював — тож я думала, що всі мої уявлення про людей були помилковими.
— А коли Алекса й Ерні знайшли вбитими? — запитала міс Марпл. — У тебе виникла тоді підозра?
— Так, — сказала Кері Луїза. — Бо я не думала, що хтось, крім Льюїса, міг наважитися на таке. І я стала боятися його наступних дій…
Вона легенько затремтіла.
— Я захоплювалася Льюїсом. Я захоплювалася — як би це висловити? — тим, що було в ньому доброго. Але тепер я зрозуміла, що коли ти добрий, ти повинен бути й смиренним.
Доктор Гелбрейт лагідно сказав:
— Саме цією вашою якістю я завжди захоплювався — вашим смиренням.
Її прегарні сині очі широко розкрилися від подиву.
— Але я не розумна — і не дуже добра. Я тільки здатна захоплюватися добротою в інших людях.
— Моя люба Кері Луїзо, — сказала міс Марпл.
ЕПІЛОГ
— Я думаю, бабусі буде добре з тіткою Мілдред, — сказала Джіна. — Тітка Мілдред здається тепер набагато приємнішою — не такою дивною, якщо ви мене розумієте.
— Я тебе розумію, — сказала міс Марпл.
— А ми з Воллі повертяємося у Штати через два тижні.
Джіна скоса подивилася на свого чоловіка.
— Я все забуду про Стоунігейтс і про Італію, і все своє дівоче минуле, й стану стопроцентною американкою. Нашого сина завжди називатимуть Воллі Хад Молодший. Я не могла б висловити свої думки точніше, ти згоден, Воллі?
— Авжеж, не могла б, Катаріно, — сказала міс Марпл.
Воллі, поблажливо усміхнувшись до старої дами, яка плутає імена, лагідно її виправив:
— Її звуть Джіна, а не Катаріна.
Але Джіна засміялася:
— Вона знає, що каже! Ось побачиш — через мить вона тебе назве Петруччо[11].
— Я тільки подумала, — сказала міг Марпл Волтеру, — що ви повелися дуже мудро, мій любий хлопче.
— Вона вважає, ти саме той чоловік, якого мені треба, — сказала Джіна.
Міс Марпл по черзі подивилася на обох. Як приємно, подумала вона, подивитися на двох молодих людей, які так люблять одне одного, й Волтер Хад тепер цілком перетворився з похмурого молодика, якого вона зустріла тут уперше, на добродушного усміхненого велетня…
— Ви двоє нагадуєте мені… — почала вона.
Джіна підбігла до міс Марпл і рішуче затулила їй рота.
— Ні, моя люба! — вигукнула вона. — Не кажіть нічого. Мені завжди вселяють підозру ваші сільські аналогії. У них завжди таїться якась шпилька. Ви дуже лукава жінка.
Її очі затуманилися.
— Коли я думаю про вас, про тітку Рут і про бабусю, про те, як ви дружили, коли були молоді… Мені так би хотілося побачити, якими ви були тоді! Я не можу собі уявити цього тепер…
— Воно й не дивно, — сказала міс Марпл. — Адже це було так давно…
