Ось тобі й на… Невже, працюючи цілий рік, не можна заробити на щось іще, окрім двох маленьких кімнат і великого ліжка? Дерев’яна підлога місцями настільки пошкоджена, що випадковий гість може провалитись по плечі. Та й цілі дошки вгинаються під ногами, неначе трамплін перед стрибком у воду. Хоча, при бажанні, це може бути й весело.
На додачу до всього того, дах пропускає воду. Сіоньський дощ полюбляє котедж Дарчія. Вода починає текти з кількох місць, і вночі мати з сином сплять під парасолькою. Дощить і в куті, який зветься кухнею, де стоїть плита і відро з водою. «Батько якось намагався полагодити дах», — ніяково сказав мені Гівіко.
Меблі? Ви питаєте мене про меблі? Один стіл на трьох ніжках, чотири двоногі стільці, шафа, що плаче, коли її відчиняєш, і холодильник породи чіхуахуа зі зламаними дверцятами, які тримаються на шпагаті. Один кінець мотузки прив’язаний до ручки, другий — до цвяха в самому холодильнику. Як щодо ліжка? Ось, у другій кімнаті ліжко є основою всього. Зверху на ньому стоїть стілець і безногий стіл Гівіко, перетворений тепер на дошку — сміливе рішення авангардного дизайну. На цій дошці Гівіко робить уроки. На ліжку є ще гітара і напханий одягом гардероб без дверцят. Мабуть, так легше виймати одяг. Крім того, на ліжку стоїть поличка, на ній — велосипед Гівіко і ракетки для бадмінтону. Більше нічого. У якому стані підлога спальні, сказати не можу з тієї простої причини, що її не видно. Я вже казав, що всю кімнату займає ліжко.
А от про стіни кілька слів сказати можу. Колись їх пофарбували у синій колір. Після того протягом п’яти десятків років відпочивальники залишали на них автографи та освідчення в коханні. Може здатись, що це ескіз полотна відомого художника. Та це не заважає родині Дарчія проводити тут кожне літо. Тим більше, що котедж тепер належить їм.
Спогади
Це будинок. Принаймні, його так називають. Та загалом це радше маленька одноповерхова двокімнатна хатина на двадцять два квадратних метри, ніж будинок. Його спорудили у 1926 році. Новий, щойно збудований, він виглядав значно краще. Тоді тут був ліс, а село було на тому місці, де зараз водосховище і дамба. У тому селі була навіть невеличка церква. Комуністи не встигли її зруйнувати. На село пустили воду, і церква втопилась. Під час засухи, коли в озері спадає рівень води, з’являється купол. Красиве й трохи нереальне видиво, коли над прозорою водяною гладінню здіймається церковний хрест. Здається навіть, що бачиш диво!
Тепер будинок обрисами нагадує старий молоток. Підлога провалилась, із прогнилих стін сиплеться штукатурка. Вікна пропускають вітер і воду. Три сходинки перед входом витесані з каменю, і завдяки цьому в будинок можна заходити сміливо. Щоправда, сходинки трохи похилені, та все ж… Взимку відпочивати тут неможливо. У Сіоні зазвичай холодно й дуже сніжно. Тому дев’ять-десять місяців на рік будинок стоїть порожнім, як і такі ж самі старі молотки по сусідству.
Хто лише не навідувався до цього подвір’я, кого тільки не бачив цей будинок! Колись давно тут побував навіть Мжаванадзе[3]. Ніби навіть сам Сталін мав приїздити. Навіть думали створити у Сіоні державну резиденцію, але потім чомусь обрали Шові. Що їм у тій Рачі потрібно? Хіба тут не краще? Поруч із Тбілісі, а штучне озеро прикрашає краєвид. Влітку, коли столиця топиться від спеки, тут вечорами прохолодно.
Популярність Сіоні підтверджує й те, що тут гостював навіть сам Діма Асатуров[4]. Тоді у подвір’ї влаштували великий бенкет. Ну а як вони могли розміститися всередині? В одній кімнаті спали Віра та Гівіко, в іншій була кухня.
Вишнева кісточка
Але повернімося на кухню, до чоловіка й дружини.
Ось що думає Гурам Дарчія: «Мабуть, так і треба! У Тбілісі паніка, в Руставі паніка, у Горі паніка, у Поті паніка і взагалі в усій Грузії паніка. Мабуть, у інших дачних селищах також паніка, але що відбувається в моїй родині? Чому вони такі спокійні? Може, то я передав куті меду, може, все, що я бачив у редакції, біля банкомата, на автозаправці та в магазинах, мені привиділося?»
— Віро! — оговтавшись, загорлав він. Жінка мовчки зайшла до кімнати, налила в чашку гарячої води з термоса, всипала до неї чаю, поклала на тарілку варення й сіла перед ним за стіл. Гурам Дарчія нервово спостерігав за рухами дружини.
— Війна почалась, а ти варення їси! — врешті сказав він. — Не хочеш поїхати додому? В Руставі, по ідеї, вони не підуть. Чого їм там треба? Вони зупиняться у Тбілісі, скинуть владу — і зупиняться.
3
Василь Мжаванадзе — радянський компартійний та військовий діяч, у 1953–1972 рр. обіймав посаду першого секретаря ЦК КП Грузії.