Гра в бісер

ою церемонією, безглуздим пережитком минулого — як швидко загинула б тоді Гра і ми разом з нею! Уже й тепер Гра в бісер не стоїть на тій осяйній висоті, на якій вона стояла одне людське покоління тому, коли щорічна Гра тривала не один чи два, а три або й чотири тижні і була найбільшою подією року не тільки для Касталії, а й для цілої країни. Нині на нашу щорічну Гру ще приїздить представник уряду, але часто вже як знуджений гість, присилають на неї своїх посланців і деякі міста й громади, проте після закінчення свята ці представники світської влади не раз уже ввічливо давали нам на здогад, що свято триває надто довго, а тому чимало міст не можуть прислати своїх представників і що, може, варто або дуже скоротити його, або надалі влаштовувати тільки раз на два чи три роки. Що ж, такого розвитку подій, чи, скоріше, такого занепаду, ми не здатні зупинити. І дуже можливо, що скоро в світі взагалі вже не розумітимуть нашої Гри, а свято ми будемо влаштовувати раз на п’ять чи на десять років або й узагалі не влаштовуватимем. Але чого ми можемо й повинні не допустити, то це дискредитації і знецінення Гри на її власній батьківщині, в Педагогічній Провінції. Тут наша боротьба не безнадійна, ми здобуваємо все нові й нові перемоги. Щодня ми бачимо, як молодих учнів еліти, що досить байдуже записувалися на курс Гри й закінчували його непогано, але й без великого запалу, раптом захоплює дух Гри, її інтелектуальні можливості, її шляхетні традиції, її надзвичайна сила, і вони стають нашими палкими прихильниками та прибічниками. І щороку під час Ludus sollemnis ми бачимо в себе славетних учених, що, як нам відомо, протягом року, роблячи свою корисну працю, дивляться на нас, гравців у бісер, згорда й посилають нашій інституції не найкращі побажання, але наша врочиста Гра чарами свого мистецтва дедалі дужче захоплює, скоряє їх, дає їм полегкість, підносить їхній дух, відмолоджує й окрилює їх, і врешті вони, зміцнілі душею і зворушені, майже присоромлені, покидають нас зі словами подяки. Пригляньмося на мить до тих засобів, які ми маємо, щоб виконати своє завдання, і ми побачимо величезний, чудовий, добре впорядкований апарат і його осереддя й серце — Архів Гри, яким усі ми щогодини вдячно користуємося і якому всі, від Магістра й Архіваріуса до останнього помічника, повинні служити. Найцінніше ж і найживотворніше в нашій інституції — давній касталійський принцип добору найкращих, еліти. Школи Касталії вибирають найкращих учнів з усієї країни й дають їм освіту. Так само й ми в Селищі Гри намагаємося вибрати найкращих зпоміж здібних до Гри, утримати їх у себе, дати їм якомога ширшу освіту. Ми беремо на свої курси й семінари сотні слухачів, багато їх не доводить навчання до кінця, але з найкращих ми вихо1вуємо справжніх гравців, які noмистецькому володіють Грою, і всі ви знаєте, що в нашому мистецтві, як і в кожному іншому, немає межі для зросту, що кожен із нас, коли він уже потрапив до еліти, ціле життя працюватиме над подальшим розвитком, удосконаленням, поглибленням себе самого й нашого мистецтва, байдуже, належить він до службовців Гри чи ні. Інколи нам кажуть, що наша еліта — велика розкіш, і не слід, мовляв, виховувати більше елітних гравців, ніж потрібно для того, щоб завжди була напоготові добра заміна на кожну посаду. Але, поперше, інституція службовців Гри існує не заради себе самої, а подруге, далеко не кожен гравець може бути службовцем, як, скажімо, не кожен добрий філолог може бути вчителем. Принаймні ми, службовці Гри, добре знаємо й відчуваємо, що репетитори — не просто наш резерв обдарованих і досвідчених гравців, з якого ми заповнюємо свої прогалини і отримуємо своїх наступників. Я б навіть сказав, що це — тільки другорядна функція еліти, хоч перед людьми необізнаними з касталійськими справами ми й наголошуємо на ній, коли мова заходить про сенс і право на існування нашої інституції. Ні, репетитори — це не тільки майбутні Магістри, керівники курсів, службовці Архіву, вони потрібні й самі собою, їхній невеличкий загін — справжній осередок і майбутнє Гри в бісер; саме їм, цим кільком десяткам сердець і голів, наша Гра завдячує свій розвиток, свою життєздатність і свої успіхи, саме в них відбуваються її діалоги з духом часу й окремими науками. Тільки тут нашу Гру грають посправжньому, повноцінно, правильно, самовіддано, тільки тут, в еліті, вона стала самоціллю й священнодійством, звільнилася від аматорства і вченого марнославства, від пихи й від забобонів. Від вас, вальдцельських репетиторів, залежить майбутнє Гри. Бо якщо вона — серце й найзаповітніша суть Касталії, то ви — найзаповітніша й найживіша її частина, ви, можна сказати, — сіль Педагогічної Провінції, її дух, її живе джерело. Не треба боятися, що вас стане надто багато, що ваш запал надто великий, а захоплення чудовою Грою надто ревне; хай запал буде ще більший, хай та ревність виявляється ще яскравіше! Для вас, так само як і для всіх касталійців, властиво, існує тільки одна небезпека, перед якою ми всі щоденно повинні бути насторожі. Ідея нашої Провінції та Ордену грунтується на двох принципах: на об’єктивності, любові до правди в наукових студіях і на плеканні медитативної мудрості й гармонії. Тримати обидва принципи в рівновазі означає для нас бути мудрими й гідними нашого Ордену. Ми любимо науки, кожен свою, а проте знаємо, що відданість науці не завжди може вберегти людину від корисливості, розбещеності й дріб’язковості, історія знає повно прикладів цього, і образ доктора Фауста — літературна популяризація цієї небезпеки. В інші сторіччя шукали рятунку в поєднанні інтелекту й релігії, досліду й аскези, їхньою universitas litterarum керувала теологія. Ми ж намагаємося перемогти звіра в собі і диявола, що гніздиться в кожній науці, медитацією і багатоступеневою йогівською практикою. Але ви знаєте не гірше за мене, що й Гра в бісер таїть у собі диявола, вона може звабити нас до порожньої віртуозності, до самовдоволення, мистецького марнославства, до шанолюбства, до бажання здобути владу над іншими і тим самим до зловживання тією владою. Тому нам, крім інтелектуального, потрібне ще й інше виховання, тому ми скорилися мо1ралі Ордену: не для того, щоб наше активне духовне життя перетворити в мрійливе, душевно вегетативне, а навпаки, щоб бути здатними до високих духовних досягнень. Нам не треба тікати з vita activa у vita contemplativa[46] чи навпаки, ми повинні завжди перебувати в дорозі між ними й почувати себе вдома і там, і там, брати участь у кожному з них».

46

З активного життя у споглядальне (лат.).