– Може, чогось вип’єте? Келишок ціаністого калію?
Я не сподівався на посмішку, і я її не одержав… Після короткого вступу Баридо, який розповів про жахливі збитки, що їх зазнало його видавництво через провал роману «Кроки в небо», адвокат підбив короткі підсумки, заявивши мені прямим текстом, що якщо я не повернуся до роботи в шкурі Іґнатіуса Б. Самсона й не підготую рукопис «Міста проклятих» за півтора місяці, то видавництво позиватиме мене за порушення контракту, завдані збитки, шкоду й за щось там іще, за що саме, я вже не почув, бо на той час перестав слухати. Але не всі новини були поганими. Попри прикрість, якої завдала їм моя поведінка, Баридо та Есковільяс зберегли у своєму серці перли великодушності й готові про все забути й укласти зі мною новий союз на засадах дружби й взаємної вигоди.
– Якщо бажаєте, ми можемо відступити вам на вигідних умовах за сімдесят відсотків від продажної ціни всі примірники «Кроків у небо», які в нас не розійшлися, бо, як ми з’ясували, ця назва не має попиту й ми не зможемо включити її до наступного сеансу обслуговування, – сказав Есковільяс.
– Чому ви просто не повернете мені права на цю книжку? Адже ви не заплатили мені за неї жодного дуро й не збираєтеся продати жодного примірника.
– Ми не можемо зробити цього, друже мій, – пояснив Баридо. – Хоча видання вашої книжки й не дало нам ніякої матеріальної вигоди, воно вимагало від видавництва вкладення значних коштів, а контракт, який ви з нами підписали, укладений на двадцять років, тож він автоматично поновлюється в тих самих термінах щоразу, коли видавництво зажадає реалізувати своє законне право. Ви повинні розуміти: ми теж хочемо щось мати. Не все має дістатися авторові.
Коли він закінчив свою промову, я запропонував трьом кабальєро рушати до виходу власною охотою, інакше я допоможу їм зробити це копняками під зад – вибір за ними. Перш ніж я зачинив двері перед самісіньким їхнім носом, Есковільяс нагородив мене одним зі своїх лихих поглядів.
– Ми чекаємо відповіді через тиждень або вам кінець, – процідив він крізь зуби.
– Через тиждень ви й ваш йолоп компаньйон будете мертві, – спокійно відказав я, сам не розуміючи, навіщо промовив ці слова.
Решту ранку я провів, споглядаючи стіни, аж поки дзвони на церкві Санта-Марія-дель-Мар не нагадали мені, що наближається година моєї зустрічі з Педро Відалем.
Він чекав мене за найкращим столом у залі, граючись келихом білого вина, який тримав у руках, і слухаючи піаніста, що награвав своїми м’якими, наче оксамит, пальцями п’єсу Енріке Ґранадоса[18]. Побачивши мене, він підвівся й подав мені руку.
– Вітаю, – сказав йому я.
Відаль незворушно всміхнувся й зачекав, поки я сяду, потім сів сам. Ми дозволили собі хвилину мовчанки під звуки музики й під поглядами людей зі світського товариства, які вітали Відаля здалеку або підходили до столу, аби привітати його з успіхом, що був у центрі уваги всього міста.
– Давиде, ти навіть не можеш собі уявити, як мені прикро, що все так сталося, – почав він.
– Не переживайте, утішайтеся своїм успіхом, – сказав я.
– Думаєш, для мене це щось означає? Лестощі людей, які самі ні на що не спроможні? Моїм найбільшим бажанням було побачити твій тріумф.
– Пробачте, що розчарував вас знову, доне Педро.
Відаль зітхнув.
– Давиде, я не винен, що всі вони накинулися на тебе. Ти сам у всьому винен. Ти домагався цього всіма силами. Ти вже дорослий і повинен був знати, як робляться такі речі.
– Розкажіть мені.
Відаль клацнув язиком так, ніби моя наївність його ображала.
– Чого ти сподівався? Адже ти не один із них. І ніколи не будеш таким, як вони. Ти не захотів бути таким і думаєш, вони це тобі подарують? Ти замикаєшся у своєму похмурому домі й думаєш, що зможеш вижити, не приєднуючись до хору церковних хлопчиків і не вдягаючи їхньої уніформи. Але ти помиляєшся, Давиде. Ти помилявся завжди. Гра відбувається не так. Якщо ти хочеш грати сам-один, спакуй свої валізи й вирушай у таке місце, де зможеш бути господарем своєї долі, якщо воно існує. Але якщо залишишся тут, ти повинен приєднатися до якоїсь парафії, хоч би якою вона була. Усе так просто.
– Саме це ви й робите, доне Педро? Записуєтеся до парафії?
– Я не маю в цьому потреби, Давиде. Я той, хто дає їм їсти. Цього ти також ніколи не міг зрозуміти.
– Ви ще здивуєтеся, як швидко я вдосконалю свої знання. Але не турбуйтеся, бо ці рецензії не заслуговують на найменшу увагу. Добре це чи погано, а завтра ніхто вже про них не згадуватиме, ані про мої, ані про ваші.
– У чому ж твоя проблема тоді?
18
Енріке Ґранадос (1867–1916) – іспанський композитор і піанист, що використовував у своїй музиці багато іспанських фольклорних мотивів.