— …смертельного удару, — уголос повторив Ібрагім—паша і здригнувся, почувши свій голос. Шпигун лежав на землі і мовчав.
— Сядь! — наказав, гидливо кривлячись, великий візир.
— Я не смію! Але — сів.
Ібрагім—паша ударив у долоні.
Знову з'явився Джемал. Стоїть, дивиться відданими очима розумного собаки. Стоїть, не дише, чекає наказу.
— Принеси цьому гяурові вина. Хай вип'є. А я подивлюся.
Джемал зник. Через мить він з'явився, ніби він був не Джемал, а джінн. На руці в Джемала була таця, а на ній — глечик з вином і два кухлики. Пройшов швиденько й тихо, поставив усе, як треба, — і знову зник, мов випарувався.
— Пий, — наказав візир. — А я подивлюся.
Ходив, кутаючись у халат, дивився, як цей безхвостий павіан дудлить богопротивне питво. Всі вони безхвості павіани, а він, Ібрагім—паша, великий візир Баба—Алі, мусить за них думати. Бо в них голів немає. У них є горлянки й черева. Всі вони переконані, що геть усе на світі робиться само собою, а не зусиллями таких людей, як він, візир. Так само й великий султан вважає. О аллах, навіщо ти забрав розум у султана Мустафи?
Він, великий візир Ібрагім—паша, віддає себе всього державі. Всі оці паші, капудани—аги — в них більше пихи, ніж розуму. Той же Шакір—реїс… Таж про нього ото говорено:
«Дурний, як корок, а нахабний, як два!» І він, великий візир, мусить відповідати за все…
Небо у високому вузенькому віконці було тьмяне, сіре, невиразне, як пика оцього суб'єкта, що допався до вина.
О, павіани!..
Зупинив погляд на джасусові.
Помовчав, наче не наважувався запитати. А потім:
— Ти бачив Ях'ю на власні очі?
— Так, найясніший з най…
— Відповідай коротко. Ти віриш у те, що він — син султана?
Джасус завагався. Забігав очима. Повалився на підлогу:
— Змилуйтеся…
— Сядь! Відповідай! Ну?
— Мені здається, що він — син султана. Але він зрадив віру, він зрадив батьківщину — чи ж може він навіть думати про те, що він — султанський син?! Він здрайця!
— Що це — здрайця?
— Зрадник. Поляки так кажуть… Його треба покарати, посадити на палю, щоб він здох перед очима всього Стамбула.
«Досить того, що Стамбул бачив ганьбу Османа, якого водили вулицями й плювали на нього», — подумалося тут же великому візирові, але вголос він нічого не сказав.
— Він добре розмовляє по—їхньому. Навчився ще в Чорногорії. Часто переходить на турецьку мову. Козаки її розуміють. Розмовляє й по—польському та по—італійському. Знає латинь і грецьку мову. Надзвичайно освічений, знайомий майже з усіма королями Європи. Собою показний. Козакам сподобався його розум, його слова, які він перед ними виголошував…
— Що він говорив, цей зрадник, ця лялька в руках Борецького?
— Казав, що він не зрадник. Казав, що він мріє зайняти належний йому престол… О, найясніший з найясніших, я тільки передаю його нечестиві слова!..
— Далі!..
— Казав, що коли він займе престол, то Туреччина замириться з усім світом й не буде нападати на християн. Казав, що християн у Туреччині переслідувати не будуть. Казав, що велика наша імперія живе не по кишені, казав, що її чекає страшна доля, якщо вона не візьметься за розум і не стане мирною країною. Колись, казав він, Рим загинув, не витримавши власної ваги. Так само було й з державою Чінгіса. Так само з тімуридами. Не кажучи вже про Македонського — Іскандера Великого…
— Він багато знає, твій Ях'я! — прошипів Ібрагім—паша. — Але він не знає того, що так було колись. А зараз ми живемо в нові часи. Чінгіс і Тімур дбали про себе та про свою велич. А ми дбаємо про те, що мусить привести весь світ до щастя — ми дбаємо про найлравдивішу, найістиннішу віру — про іслам. Зелений прапор пророка мусить замайоріти над усім світом. І це буде щастя для всього світу. І тая воно й буде. Такий закон історії, така воля аллаха.
Ібрагім говорив це рівним, спокійним голосом, мов карбував, а в душі, десь на глибині, зловтішався в скепсисі малий шайтан… І це лютило.
— Я з захопленням вбираю у себе цілющу воду вашої мудрості, — пробелькотів джасус. — Ваші слова — мов подих пророка Іси, вони можуть оживити навіть мертвих.
«Досить одного мого слова, щоб я тебе перетворив на мертвяка», — подумав Ібрагім—паша.
— Що він ще казав, цей нечестивець?
— Цей нечестивець казав, що коли він стане на престолі Туреччини, він вільно пропускатиме козаків у Середземне море — і аж за Геркулесові стовпи. Що відмінить рабство. Що османи мусять здобувати собі хліб власними руками, інакше вони виродяться. Що бог велів здобувати хліб у поті чола свого, а не розбоєм…