— Ви знаєте декілька мов?
— Я розмовляю п’ятьма живими мовами — німецькою, французькою, італійською, англійською й іспанською; за допомогою давньогрецької розумію сучасну грецьку мову; щоправда, я ще не дуже розмовляю нею, та я її вивчаю.
— Ви вивчаєте грецьку мову? — запитав Дантес.
— Авжеж, я склав лексикон відомих мені слів; я їх розмістив усіма можливими способами так, щоб їх було достатньо для виразу моїх думок. Я знаю понад тисячу слів, більше мені й не треба, хоч у словниках їх мало не сто тисяч є. Промовистим я не буду, та розумітимуть мене цілком, а цього мені доста.
Едмон дедалі дужче дивувався: здібності цього дивного чоловіка здавалися йому надприродними. Йому кортіло зловити його на чомусь, тож він запитав:
— Та якщо вам не давали пер, то чим же ви написали цю книжку?
— Я зробив собі пречудові пера (їм надали б перевагу перед гусячими, якби дізналися про них) із головних хрящів тих здоровецьких мерланів, що їх деколи дають нам у пісні дні. І я дуже люблю середу, п’ятницю і суботу, бо ці дні примножують запас моїх пер, а історичні дослідження, зізнаюся, улюблене моє діло. Занурюючись у минуле, я не думаю про теперішність; вільно і незалежно гуляючи історією, я забуваю, що я у в’язниці.
— А чорнило? — запитав Дантес. — Із чого ви зробили чорнило?
— Передніше в моїй камері був коминок, — відказав Фаріа. — Його димар замурували незадовго до того, як я там поселився, та довгі роки його топили, і стіни обросли сажею. Я розчинив ту сажу вином, яке мені дають у неділю, і в такий спосіб роблю пречудове чорнило. Декотрі нотатки, що повинні впадати в око, я пишу кров’ю з проколотого пальця.
— А коли мені можна побачити все це? — запитав Дантес.
— Коли захочете, — відказав Фаріа.
— Тоді негайно!
— Що ж, прямуйте за мною, — сказав абат.
Він заліз у підземний хід і зник; Дантес подався за ним.
XVII. Абатова камера
Іти було досить легко, хоч і нагинці, тож Дантес урешті сягнув того кінця лазу, де він вужчав і там насилу можна було проповзти. Долівка в абатовій камері була мощена плитами; піднявши одну, що була у найтемнішому кутку, він і почав ту тяжку працю, що її край тепер бачив Дантес.
Промкнувшись до камери і звівшись на ноги, Едмон із цікавістю почав роззиратися навсібіч. На перший погляд, у тій камері не було нічого незвичайного.
— Ага, — сказав абат, — зараз тільки чверть на першу, і в нас ще є декілька годин.
Дантес озирнувся, шукаючи годинника, за яким абат визначав час із такою точністю.
— Гляньте, — сказав панотець, — на сонячний промінь, що просягає у моє вікно, і на ці лінії, що їх я накреслив на мурі. За ними я визначаю час точніше, ніж за годинником, якби він у мене був, бо годинник може вийти з ладу, а сонце і земля завжди функціонують добре.
Дантес нічого не второпав із того пояснення; він бачив, що сонце встає з-за гір і сідає в Середземне море, тож гадав, що рухається сонце, а не земля. Непомітний для нього подвійний рух земної кулі, де він жив, здавався йому неправдоподібним; у кожному слові співрозмовника йому ввижалися таємниці науки, так само чарівні, як і золоті та самоцвітні копальні, що їх він бачив ще дитиною від час мандрівки до Гузерату[14] і Голконди[15].
— Кортить мені, — сказав він абатові, — хутчій побачити ваші скарби.
Священик підійшов до коминка і за допомогою долота, що його він не випускав із рук, вийняв камінь, що служив колись подом і затуляв просторе заглиблення; у тім заглибленні зберігалися речі, що про них він казав Дантесові.
— Що ж показати вам передовсім? — запитав він.
— Покажіть вашу працю про монархію в Італії.
Фаріа дістав зі схованки чотири сувої, що згорнуті були, як листки папірусу. Сувої складалися з полотняних клаптів завширшки чотири дюйми і завдовжки дюймів із вісімнадцять. Клапті мали номери, і Дантес легко прочитав декілька рядків. Праця була написана рідною мовою абата, тобто італійською, а Дантес народився в Провансі, тож пречудово розумів ту мову.
— Бачите, тут усе; тиждень тому я написав «кінець» на шістдесят восьмій смужці. Дві сорочки і всі мої носові хустинки пішли на це; якщо я колись вийду на волю і якщо в Італії знайдеться друкарня, що зважиться опублікувати мою книжку, я уславлюся.
— Авжеж, — відказав Дантес, — бачу. А тепер, коли ваша ласка, покажіть мені пера, якими написана ця книга.
15
Голконда – зруйноване місто-фортеця в Центральній Індії, столиця одного із п’яти мусульманських королівств Декана з 1512 по 1687 рік, потім приєднане до імперії Моголів. Відоме своїми діамантами. –