– Занесем твоє лахміття, а тоді на склад.
Barrack![52] Я, мабуть, скидався на дебіла – з витріщеними очима й відкритим ротом. Уявіть собі чотири-зірковий готель на узбережжі Анталії з баскетбольним майданчиком, рівнесенькими доріжками з плитки, чудовими клумбами й пальмами. Триповерхові будівлі об’єднані в єдиний комплекс. Ми зайшли в пластикові двері з великими блискучими вікнами. У просторому холі за столом двоє морпіхів – «дьюті». В пілотках, «service form C». Капрал і ленс-капрал.
– Капрал, проведи в кімнату новенького.
– Ходімо.
Чистий коридор. Рівненькі стіни пофарбовані в персиковий колір. Двері з обох боків. Біля кожних – табличка з номером й прізвищами. Капрал зупинився біля номера 108. Дістав пластикову картку – короткий писк – двері прочинились.
– Заходь. Кімната пустує – хлопці закінчили контракт. Обживай. Тримай ключі. Цей від комірчини, це – картка для цифрового замка. Кидай речі, а то сержант психуватиме. Проходь, чого стоїш?
Я застиг на порозі. Невеличкий коридор. Кухонний умивальник, над ним мікрохвильовка. Далі ванна – два умивальники, окремо унітаз і душ. Проходжу далі. Світла кімнатка, два ліжка, невеликий холодильник. У головах ліжка полички, навпроти – шафа. Ліжко відкривається, як у потязі. Кидаю туди свій «see bag»[53]. Треба поспішати, а то дійсно сержант лаятиметься.
Вечір. Я сам серед купи речей. Сиджу на м’якому матраці. Треба все скласти, розложити. Незнайома обстановка, незнайомі звуки. Через стіну чутно сміх, голосна музика. Після «Boot Camp» й MSI – просто санаторій. Опів на п’яту вечірнє шикування, оголосили завдання на завтра, і все, вільний час. У їдальні звичний шведський стіл, повно фруктів. Ніхто не ганяє – хочеш їж, хочеш ні. Перед вечерею сходив у тренажерку. Місцеві витріщаються, проте виділили місце й ділились штангами. Якщо судити по поясах[54] – усі відслужили по два-три роки.
Розігнавши кров, пішов до себе. Тепер сиджу, очманівши від гори речей і свободи. Аж дико – можна сидіти й нічого не робити. На самоті, без орави спітнілих рекрутів й матюкливого дріла. Так, почнемо. Спочатку наплічники. Їх два: «дейпек» – невеликий, розрахований на день-два, й «мейнпек» – здоровенний, з величезною кількістю клапанів, застібок, відділень. Дістаю компресійні мішки. В них можна напхати одягу, який не боїшся зім’яти. Запихаю туди спіднє, на випадок холодної погоди – кальсони. З боку мішка клапан, щоб виходило повітря. На мішок тиснеш, повітря свистить, виходить, речі займають менше місця.
Так, з дрібницями потім. Треба розвісити форму. Її декілька видів. Дістаю «плечики» й розвішую «blue dress» – найкрасивішу парадку з темно-синім кітелем, синіми штаньми й білими рукавичками. Все упаковую в камуфляжний кофр, застібаю блискавку. Далі розміщую «service form C, B, A». Це теніска з білою футболкою й пілоткою, сорочка з краваткою й зелений кітель. До всього – зелені штани. До речі, не можна з’являтися в місті у камуфляжі, тільки в «сервіс форм». Також не можна вдягати «blue dress». Ця форма лише для особливих випадків.
З формою закінчив. Перешнурував й сховав черевики. Знаєте, як відрізнити, справжній морпіх чи ні? По шнурках. Вони шнуруються так, щоб лівий був завжди зверху правого. Після другої петлі кріпиться жетон. Черевиків видали три пари. Зручні, шкіра м’яка. Майки, труси, шкарпетки – на окрему полицю.
Наче й багато барахла перевернув, а купа не меншає. Приміряю бронежилети. Їх два. Один масивний, закриває велику площу. Цей для оборони. Інший легший – для патрулювання, штурмових операцій. Надіваю по черзі, підтягую лямки, припасовую під себе. Важкенькі… Так, а що це за шнурок? Смикаю за міцну петлю. Бронік опадає. Ага – це швидкий зйом. Знову півгодини лаштую, хай йому… Броніки – в нішу під ліжком.
Тепер спальний мішок, ковдра, пончо. Туди ж. Це що? Дебела куртка й штани. «Gortex», непромокальний одяг. Протигаз. Знову під ліжко. Каска. На голові наче влита. Чіпляю маску з прозорими лінзами. Прилаштовую кріплення для «нічника». Все це – в шафу, на поличку до кашкетів. Сюди ж дві кепки «six points» й панами.
Що лишилося? Пристрій нічного бачення в м’якому чохлі, купа батарейок.
Наче все. Трохи розгрібся.
Диви, вже до одинадцяти добирається. Барак затих, хоча ніхто не ходить, у двері не стукає, світло не вимикає. Ох, спина хрустить… Простягнувся на ліжку. Перед очима виписка з рахунку. Там нереальна сума, як для мене. Дванадцять тисяч доларів підйомних при вступі в «boot camp», плюс зарплата за шість місяців, з якої не брав й копійки. Всього біля двадцяти тисяч. Треба купити телефон й ноут. Усе інше складатиму. Висилатиму батькам. Щомісяця.
54
Пояси морпіхів різного кольору. За ними визначають рівень володіння рукопашним боєм. Як правило, хто більше відслужив, має вищий рівень.