«Or-rah!»
Намет шельпотів м’якою стіною, збоку протягувало. Я заліз у спальний мішок й накрився ковдрою. Думок не було. Заплющив очі й провалився.
Служба на базі одноманітна. Якщо не в конвої й не на посту, то чистимо зброю, займаємось у качалці, ганяємо у футбол. Хто хоче, грає в карти. Після програної двадцятки я за стіл більше не сідав. Ще були книги. В основному Стівен Кінг, якісь детективи, Джон Мартін. Це було саме те. Я обкладався книгами й ковтав їх, поки голова не макітрилась. Щоб розвіятись, брав гвинтівку й на стрільбище. Якщо виходило, гатив по дві-три години. Сержант спочатку бурчав, але потім звик. Я підбив і Роба, щоб не скучно. Кілька разів за нами здалеку спостерігав перший лейтенант.
Хлопці підсміювались, мовляв, Ден перед начальством випендрюється, хоче в «шістьорки» випертись. Усі ж знають: капітан – фанат зброї. Навіть був снайпером. А ще він – «мустанг»[61]. Звичайний хлопець з Арізони, який прогриз шлях до шаблі й білих рукавичок.
Я відстояв на вишці, трохи передрімав і зібрався на стрільбище. Роб добряче залип біля відеогри.
На позиції лежав капітан. Судячи з купи гільз, розважається довгенько.
– Не заважатиму, сер?
– Що за питання? Всім місця вистачить.
Я почав лежачи, потім з коліна, стоячи. Далі в русі.
– Попрацюємо разом?
– Давайте.
Хвилин сорок працювали. Почало смеркнути.
– Застрілялись сьогодні. До служби мав справу зі зброєю?
– В університеті у збірній зі стрільби.
– Гарно кладеш. Але стрільба по мішенях і людях відрізняється, як їзда на машині й «Need for speed».
Я промовчав. А що тут скажеш? Наші побились об заклад, хто першого покладе. Всі храбрились, але… Додавало страху й те, що від цього не втечеш. Війна…
Вечірнє шикування. Весь батальйон. На щоглах тріпочуть прапори: США, Морської піхоти, Афганістану. Вітер рве краї наметів, засипає очі пилом. Капітан у кашкеті й чорних окулярах. Дивно – завжди сержант зачитує розпорядок на завтра. Праворуч стоїть капрал. Відчуваю, як він напружується. Що ж це буде?
– Marines! Через вісім годин почнеться справжній заміс. Ми вступимо в бій. Прикривайте спини, стріляйте влучно, дивіться уважно. Треба виконати роботу й повернутись живими. Слухайтесь командирів. Вони все підкажуть. Or-rah!
– Or-rah!
Глупа ніч. Ревуть вертольоти. В нічнику всі зелені, як гобліни. Пухка пилюга борошном обліпила одяг, лізе в рот, в очі. Натягли маски. Залізли в «Чінук»[62]. Тісно. Вертоліт ревнув – база загубилась у вихорі.
Розмов немає. Хлопці сидять. З напівопущеної ляди кушпелить страшенний протяг. На самому краю пильнує кулеметник. Тупорилий ствол повільно ходить туди-сюди, туди-сюди. Як йому не страшно. Два тонких ремені, а внизу – прірва. Ух і дме! Якби не окуляри, очі б повилазили. Не поворушити ані рукою, ані ногою. Ствол прямо під носом. Вдихаю запах мастила – заспокоює. Хлопці посхилялись, кожен думає про своє. На масці виступив іней. Холодно, але не відчуваю холоду. По спині біжать річки, з брів скапує. Зараза, вилізу – спина кригою вкриється. Блимаю на сусіда – теж пітніє, як свиня, вже легше…
Добряче труснуло – пора.
Ноги не гнуться в колінах. Дибуляю подалі від гвинтів, а то мервою засипле. Сердито буркнувши, «Чінук» набирає висоту. Ох і здорова ж байда! Взводний щось кричить сержантам. Сіріє. Проступають обриси якихось руїн, куп сміття. За обрієм ледь видніються присадкуваті коробки. Мабуть, будівлі. Ми на полі. Під ногами дрібні камінці вперемішку з глиною чи піском. Сухий бур’ян стирчить, ніби іржавий дріт. Там, попереду, – Марджа. І повно талібів.
Рухаємось годин п’ять. Попереду сапери. Знайшли якусь хрінь. Відійти, присісти, підрив. Глибокий рів з водою. Тягнеться кілометрів на три. Чвакаємо в розкислій глині, ковзаємось, деремося на схил. Раптом затріщало, наче сухі гілки у вогні.
– Контакт!
Щось тонко захурчало, страшно скрикнули справа.
– Нога! Нога! Бля! Мать твою!
– На дві години[63] мусліми, вогонь!
– Кулеметнику, сука, ти дрочиш там?! Вогонь!
63
Морпіхи використовують метод орієнтації в просторі за аналогом годинникового циферблату. Система дуже проста: достатньо уявити, що ви стоїте в центрі циферблата. Прямо перед вами цифра «12», тоді напрям «на дві години» означає, що ви повинні повернутися приблизно на 75 градусів праворуч.