– Місце тут. Інші там…
Провідник вишкірив щербаті зуби. На спині й під пахвами його уніформа потемніла, піт скапував із засмоктаних вусів. Хмари дрібної мошки, відчувши сморід, кинулись, як до рідних.
– «Браво» – позиція тут. Облаштовуйтесь, маскуйтесь. Ми займаємо свої. Повірка через годину. Гей, аміго, ти зі мною, ходім!
«Аміго» радісно закивав й почалапав далі. Хлопці зникли в гущавині. Ми взялися до роботи.
Спочатку розчистили місце, придивляючись, чи немає змій та інших отруйних гадів. Далі зробили лежаки, зверху натягли сітку, маскуючись усім, що валялось під ногами. Лежаки обкопали канавкою, полили спеціальною рідиною, щоб нічого не заповзло. Потім упорядкували костюми, зброю.
Узагалі, маскування – ціла наука, за це добряче ганяли в школі. Основна мета – не виділятись. У природі немає різких, правильних ліній, надто гострих кутів. Потрібно розмити обриси, вписатися в конкретне місце.
Старалися як могли. Через годину шеф огляне всі позиції й дасть чортів, якщо відразу помітить «секрет». Єдине – не стали мінувати позицію, тут ганяє до чорта тварин, можуть наробити зайвого шуму.
Чекали повірки. Тоні жував батончик, я тягнув воду з кемелбека[83]. Цікава ящірка чкурнула перед стволом, зупинилась, повела блискучими очицями. Я ворухнув гвинтівкою – ящірка рвонула далі, кумедно закидаючи тоненькі лапки. Хилило на сон. По дорозі зрідка торохтіли авто, страшенно перехиляючись на ямах. Раптом захрипіла рація.
– «Браво», я «Альфа», перевірка.
– «Альфо», я «Браво», позицію зайняли, ведемо спостереження.
Ефір якийсь час хрипів, наче дихачка курця.
– «Браво», направ на орієнтир.
– Горбок на десять годин. Даю відсвіт окуляром.
– Позицію підтверджую. Повірка кожну годину. Відбій.
Тоні клацнув рацією.
– Ми реальні мужики. Шеф схвалив позицію одразу.
– Ага.
– Не кисни. Ще чекать і чекать.
Я притулився до приклада. Багато хто не витримує цього – годинами лежати наодинці з собою. Думки за думками – дах зносить. Так кажуть хлопці. Але для мене – це найкраще. Ще з дитинства любив забитися десь й придумувати гульню. А ще – мріяти.
Воно й вибору особливого не було – на вулиці без дітей, тому приходилось рости самому серед просторого лугу, біля ставка й близенького лісу. Начитавшись Купера й Сетон-Томпсона, лампінчив вігвам, лук, і спостерігав за пташками, різними звірятами. Це такий бажаний транс, розчинення в природі.
Тоні, надто верткий, щоб мовчати, проте розмова щось не клеїлась. Особливо коли шелеснула густюща злива. Я закрив приціл, міцніше вкутався в пончо.
Линуло раптово, ніяких тобі прелюдій. Такого дощу, скільки живу, не бачив. Уявіть – здоровенне відро без дна, і вода ллється безперервним, широким потоком. Оце ще напасть. Навколо лежака миттю зібралась добряча калюжа. А якщо прийдеться цілу ніч лежати у воді? Посунув лікоть – еге, утворилось болітце. Міцніше підгорнув пончо. Хай би ти сказилося, так і мохом обростеш…
Злива закінчилась раптово. Ніби хтось кран закрутив. Я відкинув каптур. Одинокі важкі краплі ляпали на землю, розлітаючись розсипами бризок.
– В цих траханих джунглях завжди так – спочатку зад підмочить, а потім припече.
У Тоні тільки ніс стирчав. І лінзи. Він уважно оглядав дорогу.
– Розкисло, як лайно. Не знаю, хто тут проїде.
Шлях перетворився на рідку кашу. Багнюка переливалась й пузирилась. Здавалося, зробиш крок, і затягне в глибину, тільки булька вискочить.
Захрипіла рація. Шеф питає, як пережили зливу.
Тоні щось коротко буркнув, клацнув вимикачем.
– Нам цілу ніч тут стирчати. Розіб’ємся на вахти через дві години.
– Я можу й через три.
– Давай через три. Тільки щоб ти спав останній.
– Це чого?
– Тобі ж стріляти.
А й справді. Завтра можу відкрити бойовий рахунок. Якийсь холодок ворухнувся в животі. Ну, а що ти думав? Знав куди йшов.
На екваторі вечора немає. Ніби світло, а диви – через десять хвилин морок. У темряві сельва ожила. Тоні солодко похропував, мене ж мороз продирав по шкірі.
Почувався персонажем Гоголя, що йде красти квіт папороті. Довелося начепити «нічник». У зеленому світлі ще страшніше.
Спалахували якісь білі вогники, й не розбереш, світляки чи якась тварюка.
Був і тепловізор. Глипаю навпереміну. Раптом щось страшенно ревонуло збоку, дико зареготало, зашелестіло верховіттями, ламаючи гілки. Я й дихати забув. Мавпа! Довбана мавпа.