«Яка жінка!» — розчулено думав Ріголетто, а вголос сказав:
— Ну, для початку я знайду вам роботу, а тоді ми все це як слід обміркуємо.
Коли через годину він ішов від Тереси, як завжди, скрадаючись коридором, щоб не давати зайвої поживи для пліток, в душі його були тривога й радість. О дванадцятій він мав зустрітися з полковником Лукасом, якого тепер уже називали генералом, — це від нього залежало, чи дістане Тереса ту роботу, — а о третій — повернутися назад, щоб забрати готовий одяг і віднести його до крамниці.
Ріголетто вийшов на Прадо, весело наспівуючи. Лукас, котрий полюбляв добре житло, мешкав у комфортабельному номері готелю «Альмерія», до якого було всього п'ять кварталів, але Ріголетто волів з'явитися раніше, добре знаючи, що затримка на п'ять хвилин може погано вплинути на настрій самозакоханого політичного діяча.
Він перетнув вулицю навпроти пишного фасаду «Альмерії», оздобленого архітектурними прикрасами в арабському стилі, і вже намірився був зайти в просторий вестибюль готелю, коли поряд загальмувало авто і знайомий жіночий голос зупинив його.
— Ріголетто, що таке? Ти виграв у лотереї і отак бідно живеш?
Горбань озирнувся і побачив мулатку Марго в шовковому костюмі, з хутром на плечах і в гарненькому капелюшку з темного оксамиту, прикрашеному яскравим плюмажем. Прикріплений до комірця славнозвісний лорнет звисав на золотому ланцюжку.
— Ти, либонь, недалека від істини. Може, хоч тепер би переночувала зі мною…
Блудниця зневажливо засміялася, показуючи міцні білі зуби. Та раптом змінила тон.
— Що ти скажеш про витівки Кармели? Вона справді втелющилась у твого друга, отого бундючного голодранця. Крім того, він застарий для неї, адже кажуть, що йому вже під сорок.
Ріголетто байдуже знизав плечима. Жінка насупилась, блиснула очима.
— Але вона не позбиткується наді мною, клянуся святим хрестом! Де тільки вони ступлять крок — я все знаю. Отож, кажу тобі: нехай він забирається геть, бо клянуся прахом матері — я таки розмалюю йому пику. Ось побачиш!
Вона швидко відкрила сумочку і показала маленьку севільську наваху[5].
— Голубонько, та це ж мені тільки на користь!
— Що?..
— Я кажу, коли ти розмалюєш йому пику, він втратить усю свою красу, і, може, замість нього покохають мене.
— Ану тебе к бісу! З тобою не можна серйозно розмовляти!.. Я ще раз прошу, перекажи все Рохеліо. Задля цього я й зупинилася, коли побачила тебе. Скажи, нехай покине свої домагання та йде до коханки, яка помирає з голоду, бо він завжди був стервом… — Вона вимовила останні слова з тою особливою зневагою, з якою продажні жінки говорять про чоловіків, котрі їм платять.
Машина поїхала.
Ріголетто квапливо зайшов у готель, побоюючись, що вже спізнився. Обшитий галунами негр, котрого він знав, як і всіх у Гавані, усміхнувся до нього.
— Монго Лукас сам?
Негр уклонився, відчинив двері ліфта і пропустив його вперед.
Добре знаючи всі заплутані тенета коридорів та галерей цього модерного готелю, Ріголетто впевнено пішов між рядів зачинених дверей, з-за яких не долинав жоден звук, і, поминувши кілька поворотів, опинився біля номера 596. Двері були прочинені. Він штовхнув їх і зайшов як давній приятель, котрого приймають о будь-якій порі; але в маленькій, по-модерному вмебльованій вітальні не було нікого. Ріголетто зупинився, почувши, що в сусідній кімнаті сваряться. Упізнав роздратований і різкий голос Монго Лукаса і здогадався, що другий голос — вередливий, схожий на хлоп'ячий — належить генераловій дружині — вродливій ляльці, яка завжди була при ньому.
— Ти зробиш це! — казав чоловік. — І негайно, бо так мені хочеться. Крім того, це конче потрібно. Невже ти думаєш, що, маючи чотириста песо платні, можна тратити стільки, скільки ти тратиш, і одягатись, як ти одягаєшся? Хіменес — чоловік поважний і не скомпрометує тебе. До речі, він єдиний, хто протегує мені… Будь певна, я знаю тебе надто добре, і ти не проведеш мене своїм лицемірством!
— А я й не лицемірю! Цей чоловік — справжній кабан, він такий бридкий. Від нього завжди тхне горілкою, якою він заливається. Уяви, як воно мені…
— Ет, нічого не хочу слухати! — гримнув чоловік. — Мені потрібні багатство й висока посада. Якщо не допоможеш мені, продам тебе, як сучку! Ти знаєш мене, знаєш, що я не панькатимуся з тобою!..
Ріголетто обернувся і, вислизнувши за двері, щодуху почимчикував геть.
— Нема генерала? — здивувався негр біля ліфта.
— Сказали прийти за чверть години.