— Витрати, витрати… І на дельфінів даремно розщедрилися.
— Шеф! Ми на них ані долара не витратили.
— Поясни, будь ласка.
— Провели одну операцію, бомбонули дельфінарій на Раї.
— Хвіст застряв?
— Чисто! Приїжджала поліція, ми їм акваторій табору показали — дивіться, шукайте. А про печеру ніхто не знає.
— Ну й що?
— Ви про що?
— Про дельфінів. Є від них користь, годівлю хоч виправдовують?
— Ще жодного разу їх не годували. Тут вистачає їь. і риби, і крабів, і лангустів, а біля виходу — і молюсків, Самі харч здобувають.
— Та-а-ак… Не подобається мені справа з дельфінами. Можете поставити під загрозу всю справу!
— Шеф, усе буде о'кей. Правда, без дресирувальника капризують. Він з ними займався на Раї, учив черпати породу на дні, виносити наверх. За моїм завданням… Успіхи були вже.
— Та-а-ак… І тут хвіст загруз, ще й дресирувальника вплутали. Зважте, Піт: коли щось трапиться, відповідаєте головою.
— Шеф, усе буде о'кей, от побачите. Дозвольте тільки взяти його в долю, щоб він і тут з дельфінами займався.
— Ти думаєш, про що говориш?
— Думаю, а як же.
— Думаєш, тільки не головою. А коли нічого не дасть забавка з дельфінами? Усі карти відкрили… цьому твоєму дресирувальнику.
— Це не мій, а дельфінячий… І я думаю все-таки головою. Якщо нічого не вийде з дельфінами, Судзір звідси не вийде живий.
— Це хто такий — Судзір?
— Той самий дресирувальник. А зараз він уже й господар дельфінарію. Крафт збанкрутував. Такі останні відомості.
Від такої новини Янг аж устав, забувши про все. Але спохватився і знову прилип до скелі — добре, що не глянули в його бік.
— Та-а-ак… Ну що ж — під твою відповідальність.
— То на який процент погоджуватися?
— Вирішуй сам. Я фінансую всю справу, мої п'ятдесят п'ять процентів видобутку. Твої десять, решта — всім іншим. Чим більше набереш людей, тим менше припаде на вас. От зі своїх сорока п'яти процентів можете кинути йому кістку.
— На голу кістку він не погодиться. А не запросити — надто багато він знає, про багато що здогадується. Нас тепер шість з вами, з ним буде сім. Якщо тільки нам з ним ділитися, а ви збоку, це буде несправедливо, шеф. Я ж турбуюся про спільні інтереси, про ваші доходи. Але чому ми самі повинні взяти на себе Судзіра? До вас потече річка, а до нас якісь струмочки, та й ті треба ділити. Шеф, поступіться трьома процентами зі своєї частки!
— Ані долара, Піте, я ж сказав. Мені не експерименти потрібні, а робота, робота… І зваж: мої видатки з кожним роком зростають, а доходи… А доходи поки що ні. Ось довелося цей брухт купити.
— Чому брухт? Добра ще посудина.
— Позавчорашній день. Через п'яті руки дістав… Їздив сам в Уест-Палм-Біч[22] зустрічався з шефом «Пері камбарин компані», торгував нову камбарин. Не докупитись! Теперішні малятка порівняно з цим і запас ходу мають у кілька разів більший, і глибину занурення більшу, і потужність акумуляторів, і швидкість. У мого 15–20 вузлів[23], а в нових — тридцять. Транспортувати їх можна на палубі інших суден, у десантному кораблі-доку. В наше малятко тільки два чоловіки можуть забратися, а в ті — по три. І люк у тих є спіднизу, можна просто на грунт виходити в аквалангах.
— А як ви цей «брухт» доставили сюди? Стільки тисяч кілометрів.
— Військові допомогли, до самого Біргусу приперли. Ну, а в межах архіпелагу своїм ходом плаваю. Обіцяли військові трохи модернізувати, наше малятко: двигун дизельний поставлять, генератор струму, лопаті гвинта замінять.
— Не за так же, не за добре слово?
— Звичайно ж! «Ти мені, я — тобі». Будемо ділитися з ними зібраною інформацією. Шкода, печера ця мала… А то можна було б і за неї поторгуватися з ними, поступитися потім.
— Вони і таку з радістю схоплять. Тут при бажанні можна добру схованку зробити: і на атомну зброю, і на хімічну, і на бактеріологічну.
— Досить про це. І кажани можуть підслухати.
«Кажани… — посміхнувся в цей час Янг. — А я? А ті двоє, що на плоту були? Чи від них вони не ховаються? Копошаться чогось на пляжі, і пліт там припалений…»
«PERRY CUBMARINE», не занурюючись і не розвертаючись, тихо посунувся по воді у бік крабового пляжу.
«Добра посудинка… — зітхнув Янг, заздрячи. — От якби мати такого підводного човника. Я б тоді… Тоді б я…» — а придумати, що він робив би на ньому, так і не міг. Занадто багато було бажань. Насамперед, звичайно, виплив би на ньому звідси. Мабуть, човну ті бульбашки зовсім не страшні. У нього корпус сталевий або з такого металу, що витримує під водою надзвичайний тиск. Що йому якісь там бульбашки! Але, поміркувавши, Янг прийшов до іншої думки. Не полізе човен у ті бульбашки — навіщо ризикувати такою дорогою річчю? Оператор з табору відключає заслону. Так і для аквалангістів робить. Знімуть у печері телефонну трубку, а з табору — «Хеллоу? Майкл біля апарата!» А вони йому: «Через хвилину відключай, ідемо на вихід». А може, використовують якийсь пароль? Ні, навряд, щоб… Оператор і так знає їхній голос, знає, хто в печері в дану мить знаходиться.