— Яка там добра ніч! З дельфінами щось діється. Непокоїлися, хлюпали цілу ніч. І тепер збилися до купи, а щоб присвітити добре, нема чим… Я вже думав, може, якийсь злодій забрався, чи що…
— Може, на зміну погоди. Циклон вони добре відчувають… А може, касатки підпливали до перемички? Їх теж відчувають.
— Скажеш! У каналі для касаток мілко, не полізуть вони туди. — Малу теж уже трохи розбирався в тому, що торкалося життя дельфінів та інших морських тварин.
— Не полізуть, твоя правда. Ну то хай хоч решта ночі мине спокійно. Прощавай!
Раджу хотілося скоріше забратися в свою комору-склад, поспати хоч зо дві години. Добре, що містер Крафт не забороняє користуватися складом як квартирою. Може, думає, що зайва людина вночі на території дельфінарію не зашкодить. Хіба мало що може трапитися?
«Чи ключа не загубив?» — мацнув по кишенях штанів. Ні, ось він, у правій… Ледве виплутав його, довелося вологу кишеню вивертати.
Зняв замок, зачинив за собою двері, взяв на защіпку. Увімкнув світло — і одразу до тапчана. Він відкидається, прив'язується верхом до стіни, прихоплюється брезентовим ременем. Відстебнув, випрямив ніжки, опустив. Зітхнув стомлено, заздалегідь смакуючи, з якою насолодою він простягнеться на весь зріст.
Стомлено сів на краєчок…
Знайомі запахи пропилених залізяк, сируватих гідрокостюмів, житлом зовсім не пахне. Обвів поглядом комору — все знайоме, все, здається, на своєму місці.
І відчув, що буде не до сну. Треба приводити до ладу забруднені холоші штанів, може, навіть краще замити їх прісною водою, висушити праскою, щоб не було соляних плям і розводів. Треба ще пошукати, де стара теніска. Доведеться її заштопати, випрати, випрасувати. Не може він з'явитися вранці на очі містеру Крафту, одягнутий не за формою. Вимагає містер, щоб у робочий час усі працівники дельфінарію дотримувалися «трейд марк» — фабричної марки. Можна було б, звичайно, і вихідні штани надіти, є в Раджа ще одні штани. Але ж будь-коли одягати їх шкода, та й дуже великий контраст буде між заштопаною теніскою і святковими штаньми.
Скупуватий містер Джері… Одну теніску видає на півроку, хоч коштує вона всього якихось два-три долари. Це в Раджа тільки виходить, що він ще й економить, бо багато часу доводиться ходити тільки в плавках або взагалі бути з аквалангом під водою.
Пішов у душ, набрав у тазик прісної води. Далі робив усе як заведений. А думками був уже далеко від того, що робив.
Сьогоднішній обстріл з автомата (це щастя, що не зачепила куля) одразу зіставив з пострілом з підводної рушниці. Висновок напрошувався сам: чи не кільця то одного й того ж ланцюга?
Пригадалося, як обробляв йому тоді рану лікар у готелі.
«Вам до лікарні треба, у Світтаун. Зашити потрібно рану, а то великий шрам залишиться, — говорив лікар на прощання. — Якщо сьогодні не зможете, то завтра — неодмінно. Вам рахунок на дельфінарій надсилати?»
«На дельфінарій. Тільки не мені, а на ім'я містера Джеральда Крафта», — сказав Радж.
«А чого ж? — думав він, виходячи з «Сельюта». — Через Крафта мене покалічили, Крафт мене посилав — то хай і сплачує послуги лікаря».
Брести через усе місто, та ще з аквалангом, голому, несила. Довелося брати велорикшу, а потім просити Гуга, щоб виніс тому рикші гроші.
Хотілося тоді тільки лежати, лежати й не ворушити ні рукою, ні ногою. І пити хотілося… Посмоктав теплої води і не стільки проковтнув, скільки пополоскав у роті, сплюнув гіркоту. Відчув себе трішечки краще, вийшов на повітря. З вікна кабінету Крафта ще падало світло. Зайшов з торця, де тулилися до стіни, вели на другий поверх зроблені зі щільно підігнаних одна до одної бамбукових палиць скрипучі сходи. Ніс Крафтові показати трофейний гарпун, ішов показатися сам.
Ну й перелякався ж тоді містер Джері! Може, подумав, що до нього завітав якийсь привид-гангстер або сам Дейві Джонс[6]. Зігнувся, ніби хотів зростися зі своїм столом, сховатися за купу паперів-рахунків. Широке обличчя з мішкуватими щоками й носом, як малий горіх кеш'ю, пополотніло.
«Май бой! Мій хлопчику… Чи це ти? Що сталося?» — Крафт втупив очі на його забинтовану голову.
«Ось… — подав йому гарпун. — Почастували під водою. Під щелепу довбонули… Якби трохи нижче або вище, то й капут. Комусь ми перешкоджаємо своїми пошуками грота».
«Май бой!.. — містер Крафт обережно простяг руку до гарпуна, повільно встав. Відставляв гарпун далі від очей, і руки тремтіли. Провів очима від наконечника стріли до початку, де ще стричав капроновий хвостик ліня. — Розпливається в очах, нічого не бачу…»