— Ай глед ту сі ю![8] — пролунав раптом над вухом рідний голос. — Ти що тут робиш?
— Радж! — Янг підхопився, уткнувся обличчям братові в груди, схлипнув і сам же затамував це несподіване схлипування.
— Перестань, усе ж добре. Ходімо до мене… У-у, а звідки це в тебе звір такий?
Ішли, обнявшись, уздовж прибою, і Янг розказував почасти про свої пригоди на Головному острові. А як сказав, що вже немає в них і батька, а не тільки матері, за яких обставин і де помер, то плакали разом і не соромилися сліз. Добре, що пляж був майже безлюдний, — де-не-де тільки лягло кілька чоловік загорати. Потім і про Абдулу розказав, і про Пуола, в яку авантюру був утягнув землячок. Розказав про італійку з собачкою, про те, як пощастило сховати від піратів її цінності.
— А тепер вона вимагає, щоб жив у неї. Собачку на прогулянку водив. Прислужував… — Янг цвіркнув крізь зуби під ноги слиною. Ішли вони швидко, пісок шарудів і хрупав під ногами. Тота бігав кругами навколо них, метляв рожевим язиком, з гавкотом кидався на чайок.
— І поживи… А що? На скільки вона сюди приїхала, не знаєш? — спитав Радж.
— Може, на місяць.
— Ну от, бачиш. Місяць поживеш у шикарних апартаментах. У нашому становищі треба хапатись за будь-яку можливість, щоб прожити. Добре було б, якби тобі якусь постійну роботу підшукати. Чи Гугу… Хлопець у нас у дельфінарії є, Гуга, хоче знайти іншу роботу. От якби він десь улаштувався, то я тебе посватав би на його місце. Справився б, у нього не дуже важкі обов'язки…
— Ой, Радж, це було б чудово! Я один раз побачив дельфінів, погладив їх — і полюбив на все життя! Я з ними б день і ніч займався…
— Ну-у… день і ніч. Нікому це не потрібно. Та й Судзір у нас такий — ганяє всіх від дельфінів. Отже, ти поки що побудь з італійкою, але до мене прибігай щодня. Придивлятимешся до того, що я роблю. Допомагатимеш. Може, коли-небудь і мене потрібно буде замінити на роботі. Як називається така порода собак?
— Я думав — пудель. А синьйора каже — тер'єр шотландський.
— Ти з маскою, трубкою і ластами плавав коли-небудь? — спитав Радж.
— Ні! — І Янг з такою радісною надією подивився н обличчя Раджу, що брат усміхнувся, дужче притиснув Янга до себе.
— Для початку освоїш маску з трубкою. А потім і за акваланг візьмемося.
— Ой, Радже… — від щастя, що раптово наринуло, Янг потерся вухом об його бік. І не міг від хвилювання більше нічого сказати. Це ж була його найбільша, найсвітліша мрія, яку плекав у душі не один рік. — Одразу пригадалися всі Раджеві розповіді про те, що бачив під водою, і аж у голові запаморочилось. Скоро, скоро і він побачить усі ті дива!
— Тебе назовсім відпустили з поліції?
— Назовсім. Пуол сказав, що я ні в чому не винуватий, просто він запросив мене як земляка у бар, щоб почастувати. За крадіжку всю провину взяв на себе… Не такий він уже й поганий, як виявляється.
— Радж, ти не знаєш його, хоч і росли разом. Він гад і хитрун! Обманщик! У мене гроші видурив… Він щось знову придумав!
— Поживемо — побачимо. А в нього теж вистачить часу подумати, якщо посадять.
Радж чогось не договорював, якісь думки пригнічували його. Деякий час ішли мовчки, у кожного на думці було своє.
Сторож Малу топтався коло воріт, чекаючи змінника. Його очі були червоні, мало не такі, як у бома Япа. Пропускав їх у дверці й хитляво поточився вбік. «П'яний?!» — здивувався Янг. Здурів чоловік, попереду день, спека, а він… А може, вночі пив, і тепер у нього тільки похмілля?
— Радж! Меткий у тебе брат! У мене такий шибеник є — не дам ради! Ти дивись за ним, а то влізе в якусь шкоду! — сказав їм навздогін Малу.
— Нічого, він уже не маленький, — оглянувся на мить Радж і притиснув Янга до себе. У грудях хлопчика щось щемливо заворушилося. Зараз Янг любив Раджа неймовірно — він же був йому і за тата і за маму.
— Радж! — знову вигукнув услід Малу. — Тільки що вантажний автомобіль повіз до головної арени пісок. Я пропустив, хоч мені про це містер Крафт нічого не казав… Ти нічого не чув про пісок?
— Ні! — прокричав Радж, обернувшись до Малу. — Може, Абрахамс щось вирішив ремонтувати. І цемент теж повезли?