— Цементу не бачив. Тільки пісок-черепашник!
Йшли алеєю до головної арени, і Янг бачив, що на газонах між кущами старанно працюють дві тітки з граблями.
Вийшли алеєю до трибун і басейну, відразу почули коротке: «біп-бі-іп!» і гудіння мотора. З-за північного торця трибун задом виїжджав невеликий грузовичок, він ледь не терся здвоєним заднім колесом об бетонний борт басейну. Не бачив таких машин Янг — оранжева, низенька, кузов тригранний зовсім не димить. Шофер, прочинивши дверці, дивився на колеса, стежив, щоб якомога щільніше під'їхати до борта з поручнями. Янг постояв коло перекидного містка й побачив, що з-за машини вийшов невисокий чоловік у білій курті[9]. Не боючись, що грузовик може на нього наїхати, він притулився до поручнів і рукою подавав знаки шоферові: ще трішки, ще…
— Стоп! — рвучко опустив руку вниз той чоловік. — Вивалюй!
Кузов самоскида повернувся набік. Ш-шух!
— Що він — здурів, цей Судзір?! — обернувся до Янга Радж. — Басейн чистити треба, а він…
Біла хмарка пилу пливла повз кабіну, і шофер помахав рукою біля обличчя, ніби розганяв тютюновий дим, сів за руль. Машина проїхала метрів на два уперед, і шофер знову виліз, натужно тримаючи в руках великий фанерний ящик. Щось важке було в тому ящику, бо й Судзір, узявши його, зігнувся від ваги.
Грюкнули дверці, машина крутнула навколо трибун, а на алею вискочила так, ніби брала участь у гонках.
Судзір, тримаючи ящик поперед себе, поніс його до своєї «резиденції». Ставив ящик біля дверей, і в ньому щось металеве дзв'якнуло. Швидко відчинив двері й так само стрімко зник за ними з ящиком.
— Ну й ну… — похитав головою Радж. — Але немає такого таємного, щоб воно не стало явним… Ходімо, покажу свій притулок!
Тота за ними не поспішав: став лапами на бортик і пустотливо гавкав на дельфіна, похитував головою, ніби слухав його скрип. Здається, то був малий Бобі. Дельфіненя тея? висунулося з води і з цікавістю розглядало собаку.
— Пан, бог і воїнський начальник, — казав Радж, відмикаючи свої двері. — Ніхто ніколи не знає, що думає робити Судзір. Навіть містер Крафт не наважується запитувати про його плани.
Янгу сподобалася Раджева комора. Просто чудо, а не житло! Ніби каюта на якомусь фантастичному кораблі. І скільки всього в ній на стінах, на полицях і стелажах! Цілий рік можна дивитися, і всього не передивишся. Про призначення деяких речей, дуже дивних, тільки здогадувався. Акваланги! А це довга гостра стріла-гарпун із зазубнем на кінці… Для чого Радж заховав її на полиці? Водив очима направо-наліво й зітхав.
Радж одразу пішов у дальній правий кут, там стояло щось схоже на мотор і на ту машину на колесах, що бачив з хлопцями на понтоні, тільки ця набагато менша. Радж ввімкнув її, вона запрацювала майже безшумно, тільки десь посвистувало повітря.
— Компресор японський. Електричний… Ми ним повітря накачуємо в балони, — пояснив Радж. — Піднось, будемо заряджати, — показав на стелажі, де лежали спарені оранжеві балони з ременями.
Ухопився Янг за одну пару — ог-го! Ледь з місця зрушив. Подивився на Раджа — насміхається з нього, чи що? Радж усміхався, але доброзичливо, по-дружньому.
— Що — кишка тонка? Увесь заправлений акваланг майже двадцять кілограмів важить… Кажу, щоб одразу зрозумів: з аквалангом плавати — не дитяча справа. Щоб не скиглив даремно: «Коли з аквалангом, коли з аквалангом? Маска з трубкою для тебе — якраз поки що. Освоюй і плавай. Акваланг вивчиш поступово, за цей час і сам підростеш, подужчаєш. А знаєш, цієї ваги акваланга у воді не відчуваєш! Навпаки, ще грузила на пояс прив'язуєш, бо виштовхує нагору.
Підніс одну пару балонів Раджу й почув, що на дворі нервово заскавучав Тота. Такий голос він подавав, коли сумував без господині чи без Янга або коли хотів іти гуляти. Янг вибіг з комори і побачив, що Тота бігав коло містка, принюхувався до їхніх слідів, а куди ведуть ті сліди, не розумів. Покликав його до себе, але собачка тільки покрутив хвостиком, подивився на нього з-під навислого волосся, загавкав.
— Радж, я скоро повернуся! Тота, мабуть, їсти хоче, треба бігти годувати, — крикнув братові й побіг на місток.
… Донна Тереза ще спала, і Янг аж чортихнувся. Якби знав, то так не поспішав би. Запитав би Раджа, може, знайшовся б якийсь коржик для Тота… Але пестун цей навряд чи їв би просту їжу.
Янг грався з собакою у вітальні, поки ненароком не вдарив ногою маленький столик. І в цей час донна Тереза почула їх — вийшла в нічній сорочці, натиснула, позіхаючи, на якусь кнопку біля дверей. Поки прийшов кельнер з ресторану, вона дивилася у велике дзеркало при стіні, масажувала повіки і зморшки у куточках очей, сумно зітхала. Потім наляпала собі на обличчя чогось білого і рожевого, понавитискувавши з тюбиків. З таким страшним обличчям-маскою і замовлення на сніданок зробила, хлопця-офіціанта не соромилася.