Усі почали вставати й вибиратися з-за лавок, а дельфіни продовжували вирувати біля нижнього помосту, чекали частування. То той, то інший вискакували на площадку, ворушили хвостами, роззявляли роти. Вискочив і Бобі, і Янг не втримався, підбіг до тазика, взяв рибу і дав дельфіняті. Із задоволеною мордою малюк з'їхав у воду, якийсь час його не було видно, потім знову висунувся, роззявив рота. Хитренько поглядав Янгові в очі, скрипів і хрокав, ворушив плавниками. «Ах ти, дурнику малий!» — Янг сів навпочіпки біля нього, почухав під плавниками, погладив по голові, посмикав у сторони за дзьоб-рострум. Бобі задоволено скрипів, пробував стиснути зубами руку.
Янг так захопився, що й не помітив, як Судзір запросив до себе в кімнату Гугу. Почув тільки глухий удар і скрик хлопця, потім — другий. Гуга вивалився з кімнати спиною, двері з грюкотом стукнули об стіну. Вставав хлопець поволі, зігнувшись і притискуючи долоні до живота. Поплентав через місток, задихаючись від болю і сліз.
— Гуга! Гуга! — двічі покликав Янг, схопившись. Але хлопець навіть не оглянувся — попрямував до алеї.
— А ти хто такий? Зайди-но до мене! — Судзір стояв біля дверей, ще в гідрокостюмі, не кліпаючи вирячив на нього очі. — Погово-о-римо… — останнє слово сказав з притиском.
Янг ступив тільки два кроки, встиг прочитати над дверима незрозумілі слова: «Ex aqua omnia»[11] і в цей час пролунав голос Раджа:
— Янге, ти де? Давай сюди, я вже звільнився…
Одірвав ноги від землі, побіг на братів голос. На Судзіра навіть не глянув.
Розділ четвертий
Коли Янг розповів Раджу, чим закінчилась вистава, той кинувся до Судзірових дверей, бив у них кулаком, смикав за ручку — не відчинив. «Садист! Кат!» — крикнув Судзірові Радж і вернувся до своєї комори.
До другої вистави залишалося якихось півгодини. Ніхто не знав, чи буде вона, хоч квитки всі розпродали. Судзір з «резиденції» не виходив.
Шукали Гугу і Абрахамс, і Янг, оббігали всю територію дельфінарію — немає! Алі, блискаючи білими, аж блакитними зубами, сказав, що через прохідну він не виходив. Гуга не миша, Алі помітив би. На це Янг тільки усміхнувся: потрібна йому ота прохідна. У будь-якому місці можна перелізти через паркан.
— Ах, бідний хлопчик… Ах, нещасний… Пішов, назовсім пішов. Та хто ж може витримати знущання отого біснуватого! — Абрахамс оглянувся, боявся, щоб Судзір не підслухав.
Прийшли знову до будинку, під двері «резиденції».
— Пане Судзір! Містере Судзір, містер Крафт кличе! — не знав Абрахамс, як краще назвати фанаберистого дресирувальника. Постукав навіть у двері, спочатку тихо, а потім і дужче. — Швиденько, а то Крафт гніваються!
— Іди ти під три чорти! — вилаявся Судзір. Але через якусь хвилину все-таки відімкнув двері. Був він без гідрокостюма, з мокрим, абияк налиплим чубом, стегна обгорнуті кошлатим рушником.
— Мене нема! Ясно вам? Захворів! — грюкнув дверима, аж жалібно відізвався дзвін на середній площадці вишки. Янг у цей час ходив по трибунах між лавками, шукав гарні «фантики» від цукерок і поглядав через басейн на Абрахамса і на двері.
Абрахамс зітхнув — на повні груди, розвів руки, — розпачливо плеснув ними по стегнах. Подивився на Янга.
— Хлопчику, не в службу, а в дружбу — позбирай папірці або ще, може, якесь сміття з-під лавок. Он там урна. — Коли побачив, що Янг послухався, став швидко збирати між лавками, покричав йому ще: — А рибу ти зможеш підготувати дельфінам? Хоча тут і науки великої не треба. Прибіжиш сюди, то я покажу, де, що і як.
— От-от! — відчинилися двері «резиденції». — У вас з'явився новий дресирувальник, з ним і майте справу! — Судзір стояв, зігнувшись на один бік, і тримав у руці пляшку. — Він на всі руки майстер! І Гугу, і мене замінить! — знову грюкнув дверима, зачинився.
Абрахамс підтюпцем кинувся навколо будинку до другого торця. Полізе доповідати містеру Крафту.
У Янга був веселий настрій. Ну хіба не сміх? Грізний і незамінимий Судзір капризує, як розбещене дитя. Аж надто йому хочеться, щоб просили, благали. Звичайно, Янг нашкодив Судзірові під час вистави, навіть дуже. Але щоб через такі дрібниці відбивати печінки Гугу?!
«Кричить, що я і Гугу заміню, і його… А що? І заміню! Аби мені трішки підучитися самому, з дельфінами деякий час зайнятися… І я не задирав би отак носа, як він…» — Янг у цю мить щиро вірив, що таке може бути.