— Де… де він, цей душогуб? — прибіг із-за будинку захеканий містер Крафт. — Він мене пустить з торбами по світу! Він за всі мої страждання, за все добро… інфарктом нагородить! — Однак у двері «резиденції» постукав шанобливо: — Містере Судзір! Нам треба поговорити.
Підійшов Абрахамс з переляканим виразом на обличчі, показався Радж, витираючи клоччям руки. Янг теж подався до них з Тота на руках.
— Містере Судзір! Киньте смоктати віскі: у нас ще сьогодні дві вистави… Вам хлопчик допоможе…
Янг підійшов саме тоді, коли «резиденція» відчинилася. Стояв Судзір у білих штанах, у тенісці з емблемою дельфінарію. Мокрий чуб гладенько зализаний назад. Янг ступив ближче до брата.
Суворий був Судзір, нібито й не він кілька хвилин тому мав такий розкуйовджений вигляд, не його згинала набік пляшка. Видно, щось надумав, бо в руках тримав такі самі кільця, які кидав дельфінам під час вистави. Не дивився ні на кого, кивнув на басейн і віялом шпурнув туди кільця: «Апорт!» — показав рукою на воду.
Янг блискавично сунув Тота в руки Раджу.
— Стій! — крикнув Радж. — Ти ж не собака, щоб ношу в руки приносити!
Але Янг тільки п'ятами мелькнув, шубовснув у басейн. Ось воно, жовте кільце, вже й руку до нього простягнув. Та раптом воно підскочило як живе, і… опинилося надітим на рострум дельфіна. Ніколи було роздивлятися, який дельфін був такий спритний, рвонувся саженками до наступного, рожевого. Устиг схопити! Решту похапали дельфіни, хоч їм ніхто не давав команди підбирати.
— Далі цей номер так і будемо робити: людина змагається з дельфіном — хто скоріше. — Судзір говорив твердо, мабуть вирішив це остаточно.
— Я згоден! — Янг відчував себе на сьомому небі від щастя. Якби не вважав, що треба в цю мить мати вигляд поважний, то пішов би на руках, як Абдула.
— Ну, от і добре! О'кей, синки! Готуйтеся, через п'ятнадцять хвилин будемо впускати людей. — Крафт полегшено витер лоба і товсту шию носовою хусточкою.
— Так-то воно так, — втрутився Радж, — та не зовсім так. Гуга не займався з дельфінами в басейні. Якщо Янгу виконувати всі обов'язки Гуги, та ще й у виставі брати участь, то можна й ноги простягти. А зарплату ж містер Крафт не набавить?
— Ноу, ноу! Хай містер Судзір доплачує. Янг робить полегшення йому, а не дельфінарію.
— Чому ж не дельфінарію? — стримано, але косо блиснув очима Судзір. — Ми можемо і зовсім нові номери придумати, не тільки старі удосконалювати. «Хлопчика рятують дельфіни!», «Верхи на дельфінії», «Дельфіни й діти!». Можна шикарну рекламу придумати, люди валом посунуть. Думаю, що й вам вигода чимала буде.
— Побачимо, побачимо… — пробурмотів Крафт і пішов.
— Дядьку… Містере Крафт! — не втримався Янг. — Л ви дасте мені таку теніску, як у Раджа, — з емблемою дельфінарію? — в Янга аж серце завмерло: що він відповість?
— Теніску? Ну, теніску, якщо не вернеться Гуга, допадеться дати. — Крафт оглянувся і щось схоже на усмішку торкнуло його губи.
— Тоді я згоден на все-е-е! — Янг підняв руки й потряс ними.
— Дурень! Молокосос! — сплюнув сердито Радж. Обернувся йти до себе в комору й зупинився: — Іди поскидай одяг, треба попрати, та хай сохне. Виступатимеш у трусиках… — А ти, шановний новоспечений містер, — звернувся до Судзіра, — будеш ставитися до нього якнайделікатніше. Зачепиш хоч пальцем — не поздоровиться.
«Хай лає, як хоче… Зате з Раджем буду! У дельфінарії працюватиму!» Янг стояв, очманілий від щастя, і тільки носом шморгав. У цей час він зовсім забув, що його щастя постало на нещасті іншого.
Про це нагадав Радж, познімавши з нього одяг в душовій та ще ляснувши по тому місцю, звідки ноги ростуть. Янгові не заболіло, йому хотілося сміятися й пустувати. Ах, Радж! Не може зрозуміти, скільки пережив Янг на всі дні після вигнання, скільки наскиглилась і наплакалась його душа від горя й самітності. І ось тенор, коли все так чудово складається, раптом знову треба переживати через те, що ти — не з своєї волі! — займаєш місце іншого.
— Надвечір підемо в порт. Гуга живе на човні, у плавучому селищі… Знайдемо!.. Поговоримо, що він думає далі робити. А тепер біжи! — Радж ще раз намірився ляснути, але Янг вискочив як підсмалений.
І закрутився, як собака за своїм хвостом. Судзір одразу захотів включити його в програму вистави замість себе. Порепетирували транспортування човна з Янгом — це далося зовсім легко, потім заплив на двох дельфінах, вірніше — дельфінках, Єві й Дорі. Не цілком виходило, не було такої синхронності, як тоді, коли плив, обпираючись на них, Судзір. Та не біда, все прийде з часом! А не вийде на двох, то навчиться сідлати одного й пливти.