— Набирати, зачерпувати ВЯІЄ майже всі можуть… Окрім Бобі, малюка. Але ж цього мало. Треба, щоб і зачерпнув, і виніс нагору, віддав у руки. Людина наверху забиратиме повні й даватиме в зуби порожні, відправлятиме назад. Ага, от іще що: добре було б дужки покрити якимсь пластиком. Не люблять дельфіни голе залізо в рот брати.
— Гаразд… А коли саме їм винагороду давати, заохочувати?
— Потім, я все розкажу. Найкраще, звичайно, коли винесе і вручить повний черпак. Я так їх і привчаю — чим повніший, тим більша винагорода.
— А скільки за день вони з'їдають?
— Дивлячись який. Дікові, може, й двадцяти кіло мало… Самки менше їдять — десять-п'ятнадцять кілограмів риби. Але коли працюватимуть, то кількість витраченої ними енергії значно зросте, отже, й риби треба більше. Скумбрію дуже люблять.
— Обжори… А так не може статися, що принесе, скажімо, разів десять, нахапається, нажереться — і будьте здорові? Не захоче більше й дивитися в той бік?
— Усе може бути. Наказати працювати по десять годин на добу ми не зможемо. — Усе на добровільних началах. Під час вистав ми не нагодовуємо їх досхочу. Увечері догодовуємо, кому мало.
— А якщо, скажімо, так: аквалангіст на дні зачерпує і дає в зуби — неси! Тільки транспортування лишити на дельфінів.
— Це було б простіше. Але ж ви самі казали, що там є і сімдесят метрів глибини.
— Не скрізь, але є.
— Людина довго не пробуде на такій глибині. А потім треба буде декомпресію проходити, швиденько не піднімешся нагору.
— Ч-чорт…
— Це, якби, скажімо, аквалангісти жили в підводному домі, не потрібно було повертатися за кожним балоном на поверхню.
— Підводний дім! Ви забуваєте про витрати… Та й скільки мине часу, поки замовиш та зроблять, поки сюди доставлять, змонтують. Ні-і, це для нас фантастика. Ніхто не дасть позику під таку авантюру. А раптом кокос порожній і не проросте?
— А я думаю, якби нічого там не було, то ви не крутилися б коло того острова.
— Якого острова?! Ви що?
— Гірського.
— Не фантазуйте.
— Я знаю більше, ніж ви думаєте. Гірського?
— Гм-м… одне скажу: в цьому архіпелазі.
— На Гірському, можете не викричуватися. Мої люди вистежили вас, містере Піт! Ховаєтеся під вивіскою «Ocean science and Enqineering» — OSE[13]. Знаю також, що це американське товариство, і займається воно видобутком алмазів біля берегів Південної Африки. Має також концесії на розробку площ континентального шельфу коло берегів Австралії, Таїланду, Малайзії, Аляски. Не чув я, щоб султан Муту дозволив вам займатися цими справами і на нашій території. Виходить… Виходить, ви тут контрабандним шляхом! Або видаєте себе не за тих, ким ви є. Висновок робіть самі, чим буде все пахнути, коли вас викрити.
— Ви нас шантажуєте? Погрожуєте?
— Ні в якому разі. Я веду з вами ділову розмову. Далі… Я все-таки постараюсь довідатись, хто ви такі насправді. Це по-перше. А по друге, OSE шукає тільки алмази. А у вас, якщо судити з натяків, не алмазами пахне, а… золотом. Так? Так, так, заспокойтеся, містер Піт… Так ось, третє: у вас немає іншого виходу, як узяти й мене на паях!
Запанувала мовчанка. Мабуть, містер Піт, притиснутий до стіни, збирався з думками.
— Але ж так ми не домовлялися, містере Судзір! Минулого разу ми не про таку оплату послуг говорили! І ви вже взяли у нас завдаток.
— Минулого разу було так, а тепер буде ось так. По-перше, навчити дельфінів того, чого ви хочете, не так просто. Я поки що не знаходжу аналогів у світовій практиці. По-друге, під час минулої нашої зустрічі я ще нічого не знав про вас, розмова точилася наосліп. По-третє, в таємниці від містера Крафта ми це залишити не зможемо. Отже, ще і його доведеться в пай брати. Коли справа обернулася таким чином, то давайте займатися бізнесом чесно.
— Чесно! — іронічно гмукнув містер Піт. — І це ви називаєте чесним прийомом — брати за горло?
— Не перебільшуйте. Ви робите свій бізнес, я — свій.
— Але ж ми ще не впевнені, знайдемо там щось чи ні!
— То чого вам хвилюватися? Ви нічим не ризикуєте. Вам порожній кокос і мені порожній.
— Я повинен порадитися з моїми компаньйонами.
— Радьтеся, мені поспішати нікуди. Одне тільки зрозумійте: коли я теж буду зацікавлений у справі, то й робота з дельфінами набуде для мене нового інтересу. Можуть і терміни скоротитися.
— Я пораджуся… Я повідомлю… цими днями… Що і як… — розгублено пробурмотів Піт.
— Всього найкращого, містере Уілсон. Своїм компаньйонам передавайте від мене привіт… А сторожу на прохідній скажіть, що я просив пускати вас до мене в будь-яку годину дня. — В останніх словах Судзіра вчувалася пихатість і нахабство господаря становища.