Та ще недоварився обід, якавтом пригнав шеф штабу 129-1 бригади сотник [Петер] Кватернік і з місця закричав:
— Москалі опускають Стрий! Стрільці навздогін! — І покотився дальше автом.
Короткий приказ сотника, й сотня вже у збірці. Гусаком підходять стрільці з їдунками до кітлів, беруть недоварений обід і на ходу-таки пробують їсти. Але затверде м'ясо було на молоді стрілецькі зуби, бо ж, крім юшки, — м'ясо й пенцак опинилися в рові…
Зараз за мостом скрутила сотня на поперечні стежки й рушила в напрямі Стрия. Поспішний хід цілу ніч. А досвітком, при сходячому сонці, показався стрільцям прегарний вид на місто Стрий, що тільки пробуджувалося зі сну і ждало на нових господарів.
Короткий відпочинок — і в дорогу. Перед полуднем розтаборилася сотня під самим містом, а кухарі взялися знову ладити обід.
Громадянство Стрия, довідавшись, що то за гості зближаються, гуртами стало надходити, щиро витаючи стрільців. Мало хто прийшов із порожніми руками — цукорки, лакоминка чи таки сам хліб, тільки щоб хоч цим-тим обдарувати гостей.
— Якби ми були сподівалися вас, то не так були б принимали, — оправдувалися.
Нічого. Для стрільців багато ціннішим було тепле, щире слово, вияви зрозуміння ідей, за які боремося. Тож за короткий час настала така дружба, начеб це сама рідня зійшлася. Декотрі, головно зі стрільців-львов'яп, стали в балачці вже й фантазувати. Маньківський оповідає, як то "ми" недавно в одлій битві добули 6 гармат, кільканацять скорострілів (він ще й одного правдивого московського не бачив), сотки полонених і т. Їн. Який то страх напав на Москалів, коли вперше побачили перед собою "грізних" стрільців, — розуміється, з Маньківським напереді…
Ясна річ, що такого "юра" крутилося перед панночками, що із запертим віддихом слухали цих "геройств"… Бо зі старшим громадянством говорилося інакше. Стрільці в усьому міру знали. А пожартувати з рівними собі — чи ж то гріх? Не знали тільки жартуни, як ці жарти ("правда про геройства") близькі до сповнення. Бо і тут сотник Кватернік не дав по-людськи з'їсти обіду… Вже з полудня було, як обід видано. Стрільці, не перериваючи бесіди зі стрийщанами, обідають та й їх припрошують "покушати". Але не встигли добре й самі розкутати, як знову налетів автом Кватернік і, стоячи таки в авті, став видавати приказ про підготовку до бою й обсяду міста. А сам поїхав назад.
Сотня таки на очах стрийського громадянства розвинулася в розстрільну, перейшла через залізничні рейки, що, мабуть, на Дрогобич ведуть, і рушила вперед бадьоро, пращана сердечно стрийщанами.
Зараз-таки де не взявся поручник Воєвідка зі своєю батерією ("гармати" ще з часів Марії Тереси[4]). Для задокументовання, що в нас є й артилерія, пустив чотири шрапнелі в напрямі москалів. Більше не було амуніції. Не довезли в час…
Пізніше ми довідались, що саме в той час недалеко був великий московський обоз. Батерійні зорці бачили його, але не було чим розбити. Воєвідка з люти волосся рвав собі на голові.
Ми обсадили пішу дорогу, що веде на Дрогобич, і так, у напруженню, просиділи в розстрільній до півночі. Москалі не підводили. Тоді перейшли в місто і розмістилися в касарнях, здається, 33-го [стрийського] піхотного полку (який складався на 73 % з українців. — Ред.). Тут мали троха проспатися. Але про спання не було й мови. Скрізь бруд, паскудство, вікна повибивані, обстановка й домівка знищені. Пізнати, що "господарили" тут Москалі.
Десь біля години 4 досвітком — тривога! Відразу збірка надворі. Там дістали по півкомісняка, консерву і тихцем рушили з міста, в напрямі дрогобицької дороги. Місто залякане, причаїлося і жде, що новий день принесе. По вулицях не видко ні живої душі.
Йдемо стежками, полем, зайшли в ліс. Перед веде четар Устиянович з першою четою. За ним четарі Кравз, Тучапський і Ковалик зі своїми четами. Короткий відпочинок — і дальше в дорогу. Входимо в якесь село. Якось дивно в ньому… Вже ввдніє, а не стрічається людей надворі, тільки де-не-де крізь вікно виглядають.
Тут лишається четар Устиянович зі своєю четою в запасі, а решта сотні йде дальше. Як перед селом, між лісом і селом, так і тепер йдемо мочарами, перескакуючи з купини на купину. Котрий добре не попав на купину багнової трави або вибрав замаленьку, той і провалився в багно. Витягаючи, рятуючи одні других, за якийсь час добрели до ліса. Місто було направо.
Сотня розвинулася в розстрільну, багнети на кріс — і вперед! Подальше зліва і справа чути вже поодинокі стріли. Хтось передав розстрільною, що перед нами в гущавині Москалі. Рівночасно починається стрілянина. Хто стає за бука, а хто таки так клякає собі й стріляє вперед себе. Відтак із крісами в руках перебігаємо гущавину і входимо у другий, рідкий ліс. Пізніше довідались, що тут саме й були Москалі як охорона гармат, але від нашої стрілянини зараз відступили.