Ранком зі сну збудили московські гранати, що стали дзвеніти по шинах. Роями відступаємо в напрямі якихось цегелень. Австрійського вояка не видко нігде на лік… За цегельнями — короткий відпочинок. Якийсь цивільний німець винбсить нам по куску хліба і чарці руму.
Московські шрапнелі кажуть відступати дальше. Подаємося на Грабовець. Тут можна вже сяк-так упорядкуватися і краще відпочити. Ночуємо в Уличнім. Тут находиться якась перелякана австрійська команда, що дуже дивується, яким чудом сотня вирвалася з того пекла. Все це нам байдуже. Коби швидше на призначену стоянку. А там уже цілий світ не вартує більше від околота соломи в хаті на долівці. По майже чотиродобових трудах сон уповні заслужений.
М. Горбовий. Стежа на Флісенталь[5]
При кінці падолиста 1914 р. в одинокій ще не спаленій хаті села Карльсдорф під Бескидом сиділи при столі старшини сотні [Романа] Дудинського та гуторили про всячину. Згодом перейшли на тему завтрішпої "карколомної" стежі, що мала йти на Флісенталь.
— Не знаю, що собі ці панове з бригади думають, — обізвався грімким голосом сотник Дудинський. — Присилають мені приказ післати стежу до Флісенталю, а прецінь повинні знати, що Москалі є зараз на Лисій горі (на 1000 м на північний схід від Карльсдорфа. — Ред.). І мають там доволі сильну заставу. А село Флісенталь лежить аж на кілька кільометрів гюзадь них. Ато дурні якісь.
— Мабуть, мають велике довір'я у здібності стрілецтва, — каже четар Ковалик.
— Або хотять випробувати, чи стрільці потрафлять передертися через застави, прослідити що треба і назад повернути, — додає четар Кравс.
— А може б, так ще зателефонувати до бригади і представити, як річ мається? — питає четар [Іван] Тучапський. — Шкода наражувати стрільців даром.
— Можна і це спробувати, — каже сотник і відходить до телефону.
Та за хвилину вертає, сердитий.
— А то дурні, — каже. — Вони твердять, що Москалі хто зна чи є в Аннабергу. До Флісенталю, може, заледве стежі доходять. А про заставу на Лисій горі й чути не хотять. Нема ради: стежа мусить піти. Тільки кого тут післати? Хіба що 1 — й рій з [Едвардом] Ґавалком.
Над цею справою заводиться ширша дискусія. Старшини перечислюють здібности поодиноких ройових та роїв — той добрий до стежі, інший — до нечайного нападу і т. и.
За той час стрільці вели свої "дискусії"… Розміщені були четами у другій кімнаті, шопі й на стриху. Вища "стратегія" їх не обходила нічого. Цікавіше було послухати про всякі любовні пригоди на весіллях та вечорницях, про які розказували деякі товариші. Тож, зарившись по шию в пахуче сіно, котрі дотепніші оповідали, инші слухали та по скінченню доповнювали від себе дещо. Балачки велися притишеним голосом, бо в морозну ніч далеко чути голос, але час до часу таки годі було здержатись від сміху. Тяжче, щоб один почав, а тоді ціла чета вторувала безжурним, веселим реготом, сипалися дотепи, жарти.
Нараз перебиває цю веселість голос чури.
— Вістун Ґавалко до пана сотника!
Вістун, молодий студент фільозофії, низького росту, милої вдачі, недавно що тільки перебрав 1 — й рій у 1 — й четі. Як здисциплінований стрілець, почувши заклик, миттю вдягнувся і полетів до сотника в хату (чета "кватирувала" на горищу в шопі в сіні).
— Слухайте, товаришу Ґавалко, — каже сотник, коли він увійшов до кімнати і випрямився "на позір". — Завтра досвітком ви підете зі своїм роєм на стежу до Флісенталю. Не скриваю перед вами, що це доволі важке завдання — Москалі мають сильну заставу недалеко від нас, і через неї треба продертися. Та вірю у вашу зручність, тим більше що більша половина вашого роя — Гуцули. Вам уже не раз вдавалося. Щоправда, завтрішнє завдання трудніще від попередніх. Але для безпеки я вслід за вами рушу сам із півсотнею, щоб на випадок небезпеки дати вам поміч. А тепер йдіть спати, щоб завтра мали силу краще справитися. Добраніч!
Вістун Ґавалко викрутився на запятку і вийшов з кімнати. Не встиг ще примкнути за собою дверей шопи, як сіно заворушилося і в одну мить повилазили з нього, мов суслики, стрільці й [взялися] допитувались, у чім річ.
— Маємо закуску на завтра, — каже до них вістун. — Підемо до Флісенталю подивитися, як там Москалі господарюють. Трохи воно не теє, але якось раду дамо…
— О, ще й як! — гукнув самопевно стрілець Кутерлаш, рослий на зріст носій скоростріла[6]. — Шкода, що не можу взяти із собою своєї "машинки". Здалася б по дорозі.
— Нічого, — каже стрілець Мосьондз, — ми на тебе наладуємо звідтам пару мішків булок. Знаєш, які великі та дешеві випікає "німота". Коби лише швидше туди дістатись.
5
Насправді Феліцієнталь. Німецькі колонії Феліцієнталь, Карлсдорф і Аннаберґ засновані у Сколівських Бескидах 1838 року. Сьогодні це, відповідно, села Долинівка, Климець і Нагірне. —